Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Несподівана вакансія 📚 - Українською

Джоан Роулінг - Несподівана вакансія

294
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Несподівана вакансія" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 137 138 139 ... 147
Перейти на сторінку:
на Евертрі Кресент санітарам ніяк не вдавалося підняти Говарда, щоб покласти його на ноші. Майлз і Саманта мусили їм помогти.

—  Ти їдь з татом, а ми за вами машиною! — скомандував Майлз Шерлі, яка в нервовому зриві не хотіла сідати в швидку.

Морін, випроводивши з «Мідного чайника» останнього відвідувача, стала на порозі і прислухалась.

—  Стільки сирен, — кинула вона через плече виснаженому Ендрю, що витирав столи. — Напевно щось сталося.

І вона глибоко вдихнула, ніби хотіла розкуштувати гострий присмак біди у теплому надвечірньому повітрі.

Чистина шоста

Недоліки добровільних організацій

22.23. … Основними недоліками добровільних організацій є те, що їх важко заснувати і вони схильні до розпаду …

Чарльз Арнольд-Бейкер

«Управління місцевими радами»

Сьоме видання

І

Дуже-дуже багато разів Колін Вол уявляв, як у його двері стукає поліція. Саме так і трапилось у неділю ввечері, коли вже сутеніло: чоловік і жінка постукали до них, але не для того, щоб його заарештувати, а щоб розшукати їхнього сина.

Нещасний випадок зі смертельним наслідком: «Стюарт, правильно?» — був його свідком.

—  Він зараз вдома?

—  Ні, — відповіла Тесса. — О Господи Боже… Роббі Відон… але ж він живе на Полях… як він опинився тут?

Жінка в поліцейській формі приязно пояснила їхню версію нещасного випадку.

—  Підлітки залишили його без нагляду, — саме так вона сказала.

Тессі здалося, що вона ось-ось знепритомніє.

—  Ви не знаєте, де Стюарт? — запитав Коліна поліцейський.

—  Ні, — відповів Колін, який дуже змарнів і мав мішки під очима. — А де його востаннє бачили?

—  Коли туди прибув наш колега, Стюарт, схоже, гм, втік.

—  Боже милий! — зойкнула Тесса.

—  Він не відповідає, — прошепотів Колін, спробувавши набрати мобільний Жирка. — Треба його знайти.

Колін усе життя готувався до якоїсь біди. І вона не застала його зненацька. Він зняв з вішака плащ.

—  Я спробую набрати Арфа, — сказала Тесса і побігла до телефону.

Дім-на-пагорбі самотньо стримів над містом, і туди ще не дійшла ця новина. На кухні задзвонив мобільний Ендрю.

—  …льоу, — відповів він, жуючи грінку.

—  Енді. Це Тесса Вол. Стю з тобою?

—  Ні, — відповів він. — Вибачте.

Але насправді він не відчував ані найменшого жалю, що Жирко не з ним.

—  Дещо сталося, Енді. Стю був біля річки з Кристал Відон, а вона взяла з собою братика, і хлопчик втопився. Стю побіг… кудись утік. Ти не знаєш випадково, де він може бути?

—  Ні, — на автоматі відповів Ендрю, бо так вони колись домовилися з Жирком: предкам — ні слова.

Але ця новина вогким туманом заповзла в слухавку. Перед очима раптом все розмилося і стало якимсь непевним. Тесса вже намірилася закінчувати розмову.

—  Зачекайте, місіс Вол, — сказав він. — Здається, я знаю… є одне місце біля річки…

—  Я не впевнена, що він зараз осяде десь біля річки, — відповіла Тесса.

З кожною секундою у Ендрю зростала впевненість, що Жирко зараз у «каббінці».

—  Це єдине місце, яке приходить мені в голову, — сказав він.

—  Тоді кажи, де…

—  Це треба показати.

—  Я буду за десять хвилин! — крикнула вона.

А Колін пішки уже прочісував вулиці Пеґфорда. Тесса на своєму «Ніссані» піднялася на крутий пагорб і побачила Ендрю: він стояв на розі, де щоранку чекав на шкільний автобус. Він сів у машину і показував шлях. Вуличні ліхтарі світили тьмяно.

Вони припаркувалися біля дерев, де Ендрю зазвичай залишав велосипед Саймона. Тесса вийшла з машини і пішла за Ендрю аж до краю річки, приголомшена і налякана.

—  Його тут немає, — сказала вона.

—  Це он там, — сказав Ендрю і показав на пагорб Парджеттер, що стрімко здіймався над річкою, краєчком землі впираючись у бурхливу течію.

—  Що ти маєш на увазі? — нажахано спитала Тесса.

Ендрю знав, що невеличкій, товстенькій Тессі туди не пробратись.

—  Я піду гляну, — сказав він, — якщо ви почекаєте.

—  Але ж це небезпечно! — закричала вона крізь шум бурхливої річки.

Не зважаючи на неї, він намацав руками і ногами вже знайомі виступи. Ендрю по міліметрах рухався з виступу на виступ, і враз і йому, і Тессі стрельнула однакова думка: Жирко міг зірватися чи зістрибнути в річку, що бушувала біля самих ніг Ендрю.

Тесса постояла біля води, доки Ендрю зник з очей, а тоді відвернулась, намагаючись не заплакати, якщо Стюарт таки знайдеться, щоб поговорити з ним без істерики. Вперше в житті їй не було байдуже, де зараз Кристал. Поліцейські нічого не сказали, а страх за Жирка затьмарив їй усе…

«Боже милосердний, поможи мені знайти Стюарта, — молилася вона. — Поможи мені знайти Стюарта, будь ласка, Боже».

Вона витягла з кишені кардиґана мобільний і набрала Кей Баден.

—  Я не знаю, чи ви чули… — закричала вона, перекрикуючи шум води, і розповіла Кей про все, що сталося.

—  Мене відсторонили, я вже не займаюся їхньою сім’єю, — відповіла Кей.

Подолавши двадцять футів, Ендрю нарешті доповз до «каббінки». Там було темно хоч в око стрель. Він ніколи не бував тут так пізно. Заскочив у печеру.

—  Жирко?

В кутку щось заворушилося.

—  Жирко? Ти тут?

—  Маєш чим присвітити, Арф? — озвався чийсь непізнаваний голос. — Я загубив десь довбані сірники.

Ендрю вже хотів гукнути Тессі, але ж вона не знала, скільки часу він повз до печери. Хай ще трохи зачекає.

Він передав Жиркові запальничку. Мерехтливе світло вогника освітило обличчя Жирка. Таке ж незнайоме, як і голос: очі червоні, все обличчя спухле, як пампух.

Вогник згас. У пітьмі яскраво розгорівся Жирків недопалок.

—  Він помер? Її брат?

Ендрю навіть не думав, що Жирко може ще не знати.

—  Так, — відповів Ендрю, і додав: — Думаю, що так. Це те, що я… що я чув.

У мертвій тиші пролунав пронизливий, схожий на поросячий, писк.

—  Місіс Вол! — закричав Ендрю, вистромивши голову з печери якнайдалі, щоб чути тільки ревіння води і не чути Жиркового плачу. — Місіс Вол, він тут!

II

Поліціянтка була привітна й лагідна; в захаращеному котеджику біля річки все — ковдри, оббиті ситцем крісла й потерті килими — буквально все просякло річковою сирістю. Старенька власниця

1 ... 137 138 139 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподівана вакансія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Несподівана вакансія"