Дмитро Васильович Стус - Василь Стус: життя як творчість

Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. — С. 510.

151

Василь Стус. Твори. T. 3: кн. 2. — С. 133—134.

152

З вірша Василя Симоненка.

153

Василь Стус. Твори. T. 6: кн. 1. — С. 347.

154

Захоплення ґітарою у Василя Стуса вимушено перервалось лише у війську, де він втратив фаланґу пальця лівої руки. Проте, навіть втративши можливість грати на цьому інструменті «для публіки», він інколи награвав щось «для себе». Так, 1978 року в сел. ім. Матросова Магаданської области В. Стус награв на одній ґітарній струні, а потім і записав у блокнот дружини мелодію до вірша «Остання пісня».

155

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 1. — С. 348, 349.

156

Там само. — С. 349—350.

157

Василь Стус. Двоє слів читачеві // Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 1. — С. 42.

158

Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 2. — С. 175.

159

Стус Марія. Славний брат мій //Не відлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус — поет і людина. — K.: Укр. письменник, 1993. — С. 12.

160

Лазоренко Анатолій. Штрихи до портрета Василя Стуса // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 16.

161

Зинаїда Кононученко. Згадую добром // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 13.

162

Батько письменника Олександра Тесленка. Останній переїхав до Києва наприкінці 1960-х і доволі часто бував у родині Василя Стуса та Валентини Попелюх.

163

Є підстави думати, що саме в Сталіно Василь Стус уперше познайомився й із окремими творами («Романи Куліша», «Аліна і Костомаров») Віктора Петрова-Домонтовича.

164

Олег Орач. Вибір // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 44.

165

Там само.

166

Звісно, це палиця на два кінці. 1971-го Генріх Дворко, який мав підстави не довіряти одному зі Стусових друзів, попередив Василя, що його товариш Леонід Селезненко співпрацює з КДБ. Стус вислухав і спокійно відкинув цей голос розуму. «Розумієш, — сказав він, — цілком можливо, що все саме так і є, як ти кажеш. Але ж у тебе немає фактів… А якщо він не стукач? Своєю недовірою ми можемо смертельно образити людину…» Десь від середини 1971-го багато хто перестав довіряти Селезненкові, а В. Стус продовжував щиро товаришувати з ним, часто бував у його квартирі. На слідстві 1972-го важкохворого Л. Селезненка таки зламав психологічний тиск, який чинився на нього слідчими, і він дав кілька різних — позитивних і неґативних — характеристик Стусові. Однак характер цих свідчень, зафіксованих у справі Василя Стуса (Карна справа № 47 по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 1 KK УРСР в 12-ти томах / Розпочата: 13 січня 1972 р. — Закінчена: 26 липня 1972 р. — Зберігається в архіві СБУ за №.67298 фп), дозволяє з великою ймовірністю припускати, що 1971-го Селезненко не співпрацював із органами. Суддя та слідчий жорстоким тиском примусили його у 1972-му давати свідчення ще й проти деяких інших своїх приятелів.

167

Іван Середа. Цокає годинник // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 14. Кімнату в гуртожитку, де жили найближчі товариші Василя Стуса, часто називали «тридцять п'ятим кантоном». «Це був центр футбольного життя, шахового життя і… центр, як не дивно, картярства». Стус приходив грати в футбол і шахи. Див.: Олег Орач. // Нецензурний Стус. Частина 1. Упорядкування Богдана Підгірного. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002, С. 226.

168

Мова про 1955 рік.

169

Ідеться про працю Йосипа Сталіна «Марксизм і питання мовознавства».

170

Анатолій Лазоренко. Штрихи до портрета Василя Стуса // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 16.

171

Див.: Олег Орач // Нецензурний Стус. Частина перша. — С. 230—231.

172

Там само. — С. 226. Пізніша курсова робота Василя Стуса — «Троянди й виноград» — на республіканському конкурсі студентських робіт зайняла перше місце.

173

Там само. — С. 226.

174

Анатолій Лазоренко. Штрихи до портрета Василя Стуса // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 16.

175

Там само.

176

На траурних мітинґах, дорогою до Москви й під час похорону Йосипа Сталіна загинули тисячі людей, які були затиснені оскаженілим від горя людським потоком, що запруджував майдани й площі в незбагненному прагненні віддати останню шану вождю, який приніс мільйони людських життів у жертву Молохові індустріалізації радянської держави. Щоправда, із точки зору державних інтересів ті жертви виявилися не марними, адже навіть попри те, що всі наступники Сталіна лише використовували сформовані ним механізми влади, зліплена його руками державна структура проіснувала понад тридцять років.

177

Анатолій Лазоренко. Штрихи до портрета Василя Стуса // Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 16.

178

Чернетковий автограф у загальному зошиті. Зберігається у Відділі рукописів ІЛ НАНУ: Ф. 170, № 746, арк. 27. Уперше опубліковано: Дмитро Стус. Життя і творчість Василя Стуса. — К.: МП «Фотовідеосервіс», 1992, С. 36—37.

179

Василь Стус. Твори у чотирьох томах (шести книгах). 3 додатковими 5 і 6 (у двох книгах) томами. Т. 1: кн. 2: Поетичні твори, що не ввійшли до збірок (1958—1971). — Л.: ВС «Просвіта», 1994, С. 11.

180

Василь Стус. Твори: T. 1: кн. 2. — С. 26.

181

«Нона — строфа з дев'яти рядків переважно хореїчного розміру і з римуванням: аабвгбвгб. Особливе значення тут має потрійна рима, яка об'єднує третій, шостий і дев'ятий рядки». Див.: В. M. Лесин, О. С. Пулинець. Словник літературознавчих термінів. — К.: Рад. школа, 1965, С. 246.

182

Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 1 — С. 1.

183

Публікується за чистовим автографом. — Зберігається: Відділ рукописів НАНУ, Ф. 170, од. зб. 741, арк. 10.

184

Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 1. — С. 152.

185

Там само. — С. 145. Ранній чернетковий автограф цього вірша датований 17 вересня 1957 р. (Там само. — С. 394).

186

Так на той час називалася «Літературна Україна».

187

Андрій Малишко. Доброї путі. Поезії Василя Стуса // Літературна газета. — 22 грудня 1959 р.

188

Зошит з конспектами Василя Стуса з наполовину відірваною обкладинкою білого кольору і позначкою «з. 17». — Арк. 18—19. Зберігається в архіві родини Василя Стуса.

189

Там само. — Арк. 21.

190

Іван Дзюба. Свіча у кам'яній пітьмі // Василь Стус. Палімпсест. Вибране. — K.: Факт, 2003. — С. 7—32.

191

Про це див.: Костянтин Москалець. Страсті по Вітчизні // Людина на крижині. — K.: Критика, 1999. —С. 209—254.

192

У цьому, за свідченням Івана