Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Так-так, я знаю, що це тортури, але вибору в нас немає.

- Зітхнувши, підіймаюся і беруся за тістечка.

- Я хотіла би з тобою поговорити, - опускає очі Айвен, - про одну дуже важливу річ. Не тільки для мене.

О, невже це те, про що я думаю? Сімейні інтриги? Справді, з вибором Міргана вона погодилась якось дуже легко, як для старшої сестри.

- Справа в тому, що я не можу мати дітей, - неочікувано починає Айвен. – І в мого чоловіка, і в мене великий статок, який не буде кому залишити. Звичайно, щось дістанеться далеким родичам, а щось Міргану…та… У вас обох є дитина, яку не вдасться представити законною. І якщо ви матимете ще одного сина, між ними неминуче виникнуть суперечки за спадок, чвари… - вона зітхає. – Ми з Патріком могли б усиновити вашого хлопчика. Він отримає чудову освіту, виховання і буде прекрасно забезпечений у майбутньому, а ми були б впевнені, що передамо свій спадок кровному родичу. І… я б дуже хотіла стати йому справжньою матір’ю, і я піклуватимусь про нього так, ніби він мій рідний син.

Я дивлюсь на Айвен широко відкритими очима і не можу здобутися на слово. Такого я не очікувала.

- Це…це твоя пропозиція чи і Патріка також? – питаю нарешті. – Мірган про неї знає?

- Я впевнена, що Патрік погодиться, - поспішно відповідає Айвен. – З Мірганом я не говорила… але мати колись писала мені… Послухай, я розумію, що це все… неочікувано для тебе. Ти просто подумай, добре? Будь-ласка! Адже це всім буде зручно…

Після спільної вечері в колі сім’ї я, відговорившись втомою, перша підіймаюсь у свої покої. Просто не можу більше «тримати обличчя». Десь я Айвен, звичайно, розумію. Якоюсь мірою… Але це МІЙ син! Моя дитина, моя душа! Віддати його просто тому, що він матиме великий спадок… Ще донедавна я вважала, що все, на що він зможе розраховувати в майбутньому – це Роузхіл, який мій батько вважав замалим, щоб ділити на двох своїх дітей. А тепер маєтки на нього так і сипляться! Лейвуд, Вінтхол. А тепер ще пропозиція Айвен…

Можливо, якби Рей був вже дорослим… Це мало би сенс, до того ж він сам міг би приймати рішення. Але Айвен хоче бути матір’ю, хоче виростити його сама, а я маю зникнути з його пам’яті… випустити його зі своїх обіймів… Ні-ні, такі жертви не варті ніяких статків!

Раптом мені приходить в голову, що Мірган може дивитись на це зовсім інакше. Він знайомий з Реєм недавно, не може любити його як я… такий варіант може здатися йому цілком прийнятним… Холодним язиком мене облизує страх. Ці чоловіки з їх вічним розрахунком і доцільністю… Найближчий приклад – мій батько, який продав мене першому-ліпшому, аби зберегти маєток для Ліама. Чоловіку, старшому за нього самого, і ніяка згадка про мою матір йому не завадила…

Ні, я не дозволю ростити мого сина в тому бездушному світі, що дивиться на людей лише як на пішаків на дошці. Рей – особливий, він не стане таким! Нехай не матиме цих статків, але він буде рости в любові.

Навіть добре, що Айвен підійшла з своєю пропозицією зараз, доки ще ми з Мірганом не одружені. Поки він не має ніякого права приймати рішень стосовно мого сина. В мене є шлях відступу.

Коли замок затихає, в моїй голові вже готові десятки планів, десятки варіантів розвитку подій. Я майже впевнена, що Мірган буде на стороні сестри. Його мати так точно. Що, якщо він і так вже знає? Адже простіше для Айвен домовитися спочатку з братом, можливо, ВСІ в цьому будинку вже все вирішили і лиш мені сказали в останню чергу?..

Зупиняюсь. Наливаю собі склянку води і жадібно п’ю великими ковтками. Рештки виливаю на долоню і проводжу по обличчю, не звертаючи уваги на краплі, що стікають по шиї за комір. Зараз їх прохолода мені бажана – приводить до тями. Мені потрібно заспокоїтись, взяти себе в руки.

 Так не можна. Лише сьогодні зранку я прийняла рішення довіряти Міргану. Не слухати ніяких наклепів, якими справжніми вони б не здавались. Хіба ще сьогодні зранку не вірила йому? Хіба я не бачу кохання в його очах?! Навіть якщо він іншої думки – він не вчинить проти моєї волі, не забере у матері дитину.

Чекати ранку не в моїх силах. Я і так планувала піти до Міргана ввечері, щоб закінчити лікування, але тепер не впевнена, що зможу зробити це в такому стані. Та я і не засну, мабуть. Тож…

Очі Міргана спалахують, коли він обертається до дверей. Не кажучи ні слова, він опиняється поряд і обіймає мене.

- Аво… Ти прийшла… Нестерпно важко бачити тебе зовсім поряд… і не мати змоги підійти до тебе, доторкнутися… - цілує висок, ковзає губами по вилиці, нижче, - кохана…

- Почекай, - шепочу, перериваючи ласку, - Мірга-ане… почекай, зупинись…

- Що сталось?

- Сталось. Нам треба поговорити. Відпусти мене, це серйозно…

Відхожу від нього на кілька кроків. Мірган уважно дивиться мені в обличчя і миттєво стає зібраним і настороженим. Бере мене за руку, садить в крісло і влаштовується навпроти. Серце починає колотитися просто неможливо сильно. Я… зараз я все взнаю. Побачу, кому віддаю в руки своє життя.

Прикриваю очі і вимовляю:

- Сьогодні Айвен зробила мені пропозицію. Віддати їм з Патріком Рея.

- Тобто? – звужує очі Мірган.