Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 58

АВА

Вертаємось від печер ми пішки. Блукати кривими стежками верхи хоч і можливо, та швидше не буде. Сьогодні я розвернулась з лікуванням на повну – масаж, гаряча купіль... такої аж необхідності, як взимку, тепер немає. Але слова Міргана, промовлені жартома, чогось постійно мені згадуються. І я вже скористалась можливістю зробити все, що можна. Шкода, що сьогодні ми маємо повернутись до Вінтхолу. Та цього вечора я маю намір відвідати Міргана у його покоях, щоб прогріти старі рани вже своєю силою. Здається, я знаю, як це зробити вже остаточно.

- Лише думка про те, що ми нарешті будемо подружжям перед Богом і людьми, примиряє мене з необхідністю вертатися в цей хаос, - розслаблено каже Мірган.

Я усміхаюсь у відповідь і лише тоді усвідомлюю. Мірган всю дорогу від печер йшов перший. Це цілком природньо, чоловік так і має робити. Дорогу він запам’ятав, але... завіси я не знімала. Задивилась на нього, віддалася своїм думкам... І от ми вже скоро вийдемо на галявину недалеко від дому. Я нічого не зробила - Мірган сам вийшов! Навіть не помічаючи, перетнув межу... не знаю, як так сталося, та в Рея цікаві батьки. Навіть дивно, що досі нічого не проявилося - з таким-то родоводом... Якщо він буде чаклуном, Мірган дарма піклується про його офіційний статус. Бастард чи ні – спадок батька йому не належатиме. Ще до нашого з ним народження був прийнятий закон про виключення зі спадку магів знатних родин. Зазвичай вони не надто його потребували, та все ж... Ще одне свідоцтво переслідування відмічених старими Богами. Що ж такого зробили чаклуни Вортімеру?!

 

В Роузхілі нас чекає посильний з Вінтхолу. Напевне, леді Агата вирішила нас поквапити, справедливо підозрюючи, що вертатися нам не надто хочеться.

Мірган читає листа і брови його підіймаються. Якийсь час він просто дивиться перед собою, а тоді говорить:

- Нас чекають гості. Приїхала моя сестра, Айвен.

- Вона сама чи з чоловіком? – цікавлюся.

- В листі про це нічого не пише. Та навряд чи Патрік відпустив її саму.

- Ти стурбований? Адже вона й повинна була бути...

- Не чекав так швидко, зазвичай на збори їй потрібно більше часу. До того ж на весілля.

Ну що ж, ми можемо їхати хоч вже, хіба тільки перекусити. Справ багато, та й знайомство відкладати не варто.

- Яка вже різниця, якщо вона тут.

- Різниця в тому, що вона скоріше всього отримала листа від матері раніше, ніж від мене, тому й приїхала так рано. А мене тепер цікавить, кому ще це відомо.

Я розумію причини занепокоєння Міргана, він мені це пояснював. Але неприємне враження залишається. Ніби цей шлюб ганьбить його. Хоча, якоюсь мірою це справді мезальянс – Мірган з знатного роду, а мій батько шляхтич середньої руки, не кажучи вже про матір, походження якої я не знаю. Жриці залишали родини і титули, йдучи в храм, тож вона могла бути навіть селянкою...

- Аво, - наздоганяє мене Мірган. Розвертає до себе. – Ти мій найбільший скарб, і я не можу передати, який гордий з твого кохання. Та я зроблю все, щоб знайомити тебе з Вортімером і Седріком вже в статусі моєї дружини. Не хочу давати нікому навіть шансу думати, що можна грати зі мною у свої ниці ігри, використовуючи тебе і Рея.

Сковтую і киваю. Мені справді не можна бути вразливою. Можливо, ми й не будемо жити при дворі постійно, але до інтриг я маю бути готовою. Це та ціна, яку треба платити за право називати цього чоловіка своїм – вірити йому, стояти поруч. І бути гідною його кохання.

 

Айвен і Патрік виявилися милими ввічливими людьми. Не знаю, якої саме думки вони про мене і чи відомо їм про Рея. Але, судячи з того, що певних питань вони не підіймають – відомо. Й навряд чи леді Агата стала б приховувати це від своєї дочки.

Айвен – все ще дуже красива жінка, незважаючи на вік. Мірган казав, що в них з Патріком немає дітей. Можливо, саме це є причиною якоїсь…вразливості чи невпевненості, яка відчувається в ній, незважаючи на високе положення і статки. З її приїздом леді Агата залишила мене в спокої, вирішуючи організаційні питання самостійно чи разом з дочкою. Натомість з Айвен ми проводимо багато часу, займаючись моїм гардеробом. Сестра Міргана має вишуканий смак, чудово розбирається у моді і передбачливо привезла з собою рулони тканин, які можуть нам знадобитися. А також чотирьох швачок.

- Ці дівчата чудово виконують вказівки, - пояснює вона. –Гарну кравчиню не виманиш з Йорнборга ніякими обіцянками, тож обійдемося своїми силами і їх допомогою.

Думаю, кравчиня нам і не потрібна. Фасони суконь Айвен вигадує сама і отримує від цього величезну насолоду. Мені залишається лиш покірно стояти на стільчику, доки дівчата, виконуючи її вказівки, роблять заміри, прикладають до мене тканини і з знанням справи обговорюють невідомі мені шви і покрої.

Після кількагодинних примірок робимо невеликий перепочинок. Дівчата побігли підкріпитися на кухню, а ми з Айвен залишилися у малій вітальні, яку зараз використовуємо, як кравецьку майстерню. Вона сидить у кріслі біля вікна, на столику –кавник з чашками і солодощі. Але я вже знаю, що це лиш коротка пауза перед подальшими муками, тому підхожу до дивану і падаю, закидаючи ноги на бильце. Нехай вишукані леді вибачають.

Айвен всміхається і переходить ближче до мене, тримаючи в руках філіжанку кави і тарілку з ласощами. Сідає поряд і простягає мені.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍