Дроянда - Королева місяця та сонця, Дроянда

Весілля Агафії і Ніка стало справжнім святом для всієї родини та друзів. Це була подія, на яку всі чекали з нетерпінням, адже їхні стосунки були сповнені не тільки любові, але й глибокої поваги одне до одного. Обидва наречені прагнули зробити цей день особливим, щоб він став яскравим символом їхнього союзу.

Агафія одягнула елегантне ніжно-голубе плаття, яке підкреслювало її внутрішню силу і ніжність. Коли вона йшла до вівтаря, всі присутні не могли відвести очей від її краси і гідності. В її погляді було відображено багато почуттів — від радості до хвилювання за майбутнє, яке вона будувала разом з Ніком. Її волосся було витончено зібране в косу, прикрашену квітами, що символізували їхній шлях разом.

Нік, з одного боку спокійний, а з іншого — впевнений і рішучий, був одягнений у класичний чорний костюм з білосніжною сорочкою та краваткою. Його погляд був спрямований тільки на Агафію, і все в його світі здавалося важливим лише в цей момент — момент, коли він і вона стали одним цілим.

Весілля відбулося в саду, поруч з річкою, де стіл був накритий білими скатертинами, а навколо росли прекрасні квіти. Це було ідеальне місце для того, щоб відзначити їхній важливий день. Всі присутні помітили, як гармонійно виглядали Агафія і Нік разом, і відчували, що цей союз буде міцним і тривалим.

Іхні близькі та друзі, серед яких були Дроянда, Нортон, Марк і Макс, були дуже раді за молодят і підтримували їх усіма силами. Після обміну обітницями, в яких Агафія і Нік пообіцяли підтримувати один одного в радості і в труднощах, а також разом долати всі випробування, весільне святкування переросло в справжню вечірку.

Всі сміялися, танцювали, і відчували, що цей день був незабутнім не тільки для молодят, а й для всіх, хто був частиною цього важливого моменту в їхньому житті.

Весільний торт, прикрашений квітами, був настільки смачний, що не залишив жодного шматочка. Проте, найбільше Агафії і Ніку запам'ятався момент, коли всі рідні і друзі разом потанцювали, і весь світ навколо них став таким гармонійним і яскравим.

Агафія і Нік, з нетерпінням чекаючи на своє майбутнє, почали свою нову подорож разом, з підтримкою один одного, і з безмежною вірою в те, що разом вони подолають будь-які труднощі.

Ник, досі трохи сором'язливий, притягнув її до себе під час святкування, коли всі їхні друзі були навколо. Агафія посміхнулася йому, відчуваючи спокій, який вона давно шукала. Вони не обіцяли собі великих слів, адже для них головним було бути поруч, підтримувати один одного.

— Ти моя сила, — шепотів Ник, і її серце прискорилося від тепла його слів.

— І ти моя, — відповіла Агафія, злегка засміявшись, бо це була її відповідь, що вона знаходила силу не лише в магії, але й у своєму коханні.

Цей момент, зірки на небі та тихий вітер, що носив їхні голоси через ніч, став одним з найбільш важливих для обох. Вони не знали, що принесе майбутнє, але цього вечора, вони могли насолоджуватися тим, що є.

Ник поцілував Агафію, і це було наче обітниця: разом вони подолають будь-які труднощі, разом збудують свою долю, не забуваючи про дружбу, підтримку і силу їхніх почуттів.

Наступного дня після святкування Агафія і Ник вирушили на прогулянку в ліс. Вони обрали найвіддаленішу стежку, де зазвичай було тихо, і лише дерева і вітер мали голос. Ліс був для них особливим місцем — тут вони могли бути самими собою, без спостереження та очікувань з боку інших.

— Ти знаєш, я завжди мріяла, щоб цей момент тривав вічно, — сказала Агафія, погладжуючи стовбур старого дерева, яке колись здавалось їй таким величним і загадковим.

— Я теж. — Ник усміхнувся, і його погляд став більш серйозним. — Але ми знаємо, що життя не стоїть на місці. Ми повинні бути готові до всього.

Агафія тихо кивнула. Вона розуміла, про що він говорить. Вони не могли просто сидіти і чекати, коли випробування прийдуть до них. Вони мали бути готові, навчатися, вдосконалюватися, зміцнювати свої сили, щоб захистити тих, кого любили.

Раптом їхній спокій порушило ледь чутне шерехтіння в кущах. Обоє насторожилися.

— Ти чуєш це? — Агафія стиснула руку Ника, її погляд став уважним, мов у хижака.

— Так. Це не звичайний шум. — Ник одразу почав зосереджувати магію в руках, готуючи свою силу до будь-якого виклику.

І ось, з густих заростей лісу, вийшов Нортон. Його темні очі були наповнені невизначеною тривогою, а його вигляд став ще більш серйозним.

— Ми повинні йти, — сказав він, не вітаючись. — Це не просто випадковість. Ти ж розумієш?

Агафія кивнула, одразу усвідомлюючи, що їм доведеться зіткнутися з чимось важливим. Вони не могли залишити цей ліс без розуміння того, хто чи що їх переслідує.

— Хто там? — запитала вона, зібравши свою силу і готова до дії.

Нортон, не відповідаючи, поглянув у темряву лісу, і його обличчя стало ще більш похмурим.

— Це не ми їх шукаємо, це вони нас.

Агафія, Ник і Нортон стояли мовчки, чуючи, як з лісу все більше доноситься дивний шелест. Ніхто не був упевнений, що саме це за присутність, але всі відчували, що це не просто тварини або нормальні лісові звуки. У повітрі панувала напруга, і магія, що струменіла в повітрі, ставала все сильнішою.

— Ми повинні рухатися, — тихо сказав Нортон, знову кидаючи погляд у темряву. — Але будьте готові до всього.

Вони продовжили йти лісовою стежкою, кожен з них намагаючись бути настільки непомітним, наскільки це було можливо. Ліс здавався все більш темним і загрозливим, як наче самі дерева і кущі вели їх у пастку. І хоча вони все більше віддалялися від звичних стежок, Агафія відчувала, що щось наближається.

Раптом перед ними виникла фігура — темний силует, який швидко наближався, і було зрозуміло, що це не простий мандрівник. Струнка постать, покрита плащем, з очима, що світилися, немов самі зірки. Вони зупинилися.

— Не рухайтеся, — прошепотів Нортон, вказавши на фігуру. Його голос був холодним і рішучим.

Фігура, в свою чергу, не зупинялася. Вона підійшла ближче і зупинилася прямо перед ними.