Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

І на цьому зараз зійшлися у двобої двоє страшних величезних чоловіків. Кремезний демон, який прийняв повну бойову форму, і перевертень, що майже не поступається йому в силі та міці в стані напівобороту.

Під ногами щось скрипить, і я далеко не одразу розумію, що це кам'яна крихта. Здається, ці двоє вже рознесли частину тераси. І це попри захисний магічний заслін, який я бачу навколо майданчика.

Це не виглядає дружнім поєдинком. Навпаки, здається, що вони до смерті зійшлися.

Завмерши, я з жахом дивлюся, як люто атакують один одного супротивники, рухаючись так стрімко, що встежити оком неможливо. Як завдають нищівних ударів величезними кулачиськами, роздираючи й шматуючи один одного пазурами й іклами.

Стискаю злякано долоню Івера, що застиг поруч зі мною.

− Зайченя, ти що тут робиш? – гукає мене Адлар, з’являючись поруч зі мною. − Ходімо звідси, не варто тобі на це дивитися.

На моїх плечах стискаються чоловічі руки, але я стрімко відсторонююсь від нього. Обертаюся, благально заглядаючи в очі. Позаду принца стовбичать і мої охоронці, і вже інші демони.

– Вони за мене б'ються. Ваша високість, зупиніть це!

– Якщо за тебе, то не стану. Не маю права. Не бійся. Брат за тебе будь-якого вовка порве, навіть Інга, – намагається заспокоїти мене принц. От тільки мені від його слів ще гірше стає.

Як вони не розуміють?

− Я не хочу, щоб за мене когось рвали! Не хочу!!! Ви розумієте це?! – гарчу вже я, почуваючись так, ніби спалахну прямо зараз.

Обертаюся знову до супротивників на майданчику.

Саме в цей момент Інгальф у нелюдському ривку завдає стрімкого удару Аєдану, розпорюючи тому бік пазурами. У мене навіть ноги підкошуються від жаху, а очі затягує білястою пеленою люті. Як демон із ревом атакує перевертня у відповідь, я вже майже не бачу, втрачаючи контроль над своєю силою.

Світло лютим білим полум'ям здіймається навколо мене.

Нікому не дозволю проливати за мене кров та ризикувати життям. Я покликана зберігати життя! Якщо вони не зупиняться самі, я їх зупиню!

− Зайченя, стій! − намагається схопити мене за лікоть Адлар, але його відкидає назад хвилею моєї магії.

А я вже спускаюся вниз, майже не торкаючись землі ногами, ширяючи у вихорах світла, легко долаючи захисний магічний бар'єр, поставлений Аєданом. Його темрява не вважає мене чужою.

Сили так багато, що вона просто захльостує мене, вириваючись назовні. І я не стримую її, вперше у житті, відчуваючи, що здатна самостійно протистояти тому, чого не хочу.

Ударна хвиля світлої магії нищівним валом проноситься по тренувальному майданчику, розкидаючи в різні боки обох суперників.

Вони досить сильні, щоб устояти на ногах. Але мені вистачає й того, що я привернула нарешті їхню увагу. Аєдан різко випростується, дивлячись на мене здивованим і сповненим захопленого полум'я поглядом. Інгальф виглядає ще більш приголомшеним. І теж дивиться заворожено. І жадібно.

− Припиніть бій негайно! − карбую я гнівно, і мій голос крижаним передзвоном злітає в повітря, іскрячи на шкірі холодною памороззю. – Хто давав вам право вирішувати за мене?

Перевертень смикається до мене, явно збираючись щось сказати, але я підіймаю руку, зупиняючи його спалахом сліпучого світла.

− Князь Інгальф, я не вийду за вас заміж, навіть якщо ви переможете всіх демонів Раграста. Я ніколи не оберу чоловіка, для якого моє «Ні» порожній звук. Шукайте свою пару в іншому місці. Але перед цим все-таки навчіться чути жінку. Богиня вам в поміч.

Аєдан також навіть не намагається стояти на місці. Але на мою скинуту руку не звертає уваги, випускаючи назустріч моєму світлу свою темряву. Сплітаючи їх в одне.

− А мені що скажеш, Світла? − зупиняється зовсім поруч. Схиляє голову набік. Величезний, з потемнілою шкірою, чорними загнутими назад рогами й чистою пітьмою в очах. − За мене теж не вийдеш?

– Я не готова поки що відповісти тобі на це запитання, Темний. І ти це знаєш. Я зроблю так, як відчую серцем, а не так, як вирішить якийсь там поєдинок чи традиція. Так ти мене не отримаєш! Навіщо це все?! Навіщо було рвати один одного до крові? Ти... поранений! – зі звинуваченням тицяю пальцем йому в груди.

− Є трохи, − киває зі сліпучою усмішкою демон, повертаючи собі нормальний вигляд і підступаючи ще ближче, нависаючи наді мною, попри те, що я досі не торкаюся ногами землі. – Щось я таке пригадую, ти обіцяла, що лікуватимеш мене. Побалуєш мене своєю турботою?

− Агов, я теж поранений! − тут же встряє в нашу розмову настирливий перевертень. – Цей рогатий мені кілька ребер зламав. Невже не пожалієш постраждалого заради твоєї краси, чарівна ельра?

− Іди-но ти... до цілителя, Інг, − вже незлобиво гаркає на нього Аєдан. − Тут тобі нічого не світить. Ця Світла моя. Поки не вирішила інакше, а я зроблю все, щоб цього ніколи не сталося.

І, ігноруючи мій обурений скрик, підхоплює мене на руки, щоб віднести назад до палацу.