Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

замовкли зі встидом і милости в нього шукали зі смиренням. Злохитрий же волхв-жидовин часто до Теофіла приходив, кажучи: "Чи бачиш, пане, як я і пан мій тобі за бажанням твоїм помогли? І яку швидку допомогу ти через нас отримав?" Теофіл же сказав: "Справді отримав і дякую вам вельми".

У такому боговідступництві Теофіл трохи часу прожив, відтак почав наче зі сну будитися й приходити до тями, загибель свою пізнаючи. Творець усіх та Відкупитель наш Христос Бог, не хочучи смерти грішних, але навернення до життя і шукаючи завжди нашого покаяння, згадав попередні дободійне життя і труди Теофіла, великі його милосердні діла, піклування про вбогих і вдів, виховання сиріт, заступництво за скривджених, допомогу всім, хто допомоги потребував, і превеликі його милостині. Змилосердився над ним, не зневажаючи творіння свого з невимовної своєї доброти. Нема-бо гріха, який переміг би Його чоловіколюбство. І таємним своїм божественним натхненням вклав у Теофілове серце думку покаяння і навернення. Отямився Теофіл і почав думати, наскільки велике й люте зло зробив, відрікшись від Христа Бога і Пречистої Богоматері задля тимчасової й нічого не вартої людської чести. І болів за те серцем, і журився думкою, і каявся. Тоді почав з глибини серця важко зітхати і в груди битися, плакати й ридати гірко. Тим часом волхва того єврея за превеликі чари й волхвівські злодіяння взяв володар краю того і законним судом на смерть засудив. Достойну кару прийняв волхв за ділами своїми — живцем його спалили. Теофіл же вдень і вночі, плачучи й ридаючи, розкаювався серцем, не куштував їжі, ані пиття, ані розмовляти ні з ким не хотів, але замкнувся в собі, журився і тужив, кажучи до себе: "Горе мені, окаянному, горе мені, загиблому, що я наробив? У яку кинув себе загибель? Як нині піду отримати спасення? До кого прийду просити милосердя? Чи до Христа Бога? Але Його я відрікся. Чи до Богородиці? Але і тої відкинувся, рабом же став дияволові, і рукописанням своїм те утвердив, і хто може рукописання моє забрати з рук його? Хто поможе мені й визволить мене з володіння його? Яка була потреба йти до волхва того нечистого й богомерзенного, і довіритися йому, і передатися з ним вогню вічному? Яку знайшов я користь у тимчасових цих почестях? Що ж гордість і ситість суєтного цього світу? Горе мені, загинув я, окаянний. Горе мені, що заблудив і впав у сіть, з якої не відаю, як зможу вивернутися. Горе мені, що втратив я світло вічне й посеред пітьми є нині. Чи не було мені добре, коли забрали від мене службу економську? Хіба не краще було мені жити без журби й безмовно? Нащо захотів задля тимчасового і суєтного шанування від людей і заради марної слави бідну свою душу занурювати в геєну? Сам я — зрадник окаянної душі своєї, горе мені, що витерпів! Горе мені, як я звабився? Горе мені, що робитиму? Горе мені, що я відповідатиму Богові у День Судний, коли все буде відкрите і всім явлене. Коли ж праведні увінчаються, я ж, окаянний, засуджений буду разом із сатаною, якому передався. У той час кого впрошу допомогти мені? Хто тоді помилує мене? Справді, ніхто. Горе мені, окаянній і бідній душі. Як віддалася в полон пекельний, о душе? Як вибілишся? Наскільки лютим падінням упала? Якими хвилями накрилася? До якої пристані приб'єшся? Чи до якого прибіжища звернешся? Горе мені, душе, горе мені, що сталося тобі?" Так довго ридав і зранював жалем і печаллю душу свою. У відчаї почав трохи підніматися до надії Божим милосердям і сказав собі: "Відрікся Господа мого Ісуса Христа, народженого від Пречистої Діви Марії, і не смію до Нього прийти. Богоматері, яка Його народила, хоч і відрікся, проте до неї прийду, у пречесний храм Пречистої Богородиці, впаду перед її іконою і перебуватиму, молячись до неї, і не піду з храму її, аж поки не умилостивлю її і через неї не отримаю в Бога мого милосердя". Тоді знову сказав: "Але якими устами почну до неї молитися? Чи тими нечистими, що відрікся її? Яким серцем, якою совістю і якою надією зрушу до молитви язик свій нечестивий, не відаю. Як почну просити прощення таким гріхам моїм? Боюся, аби не зійшов вогонь з неба і не спалив мене, окаянного, або земля розверзе уста свої і поглине мене живцем, зведе в безодню пекельну. Проте, душе моя, не відчаюйся зовсім, але збудися і постарайся вибратися зі зла, що тебе облягло, прийди до Матері Христової — і не осоромишся".

Була ж там на одному окремому місці церква мала в ім'я Пречистої Богородиці без щоденної (окрім празників) служби, у тій церкві захотів Теофіл замкнутися на молитву. Спершу звільнився від усіх діл економської служби і всілякі перепони й турботи житейські залишив. Тоді, нікому про те не кажучи (окрім одного найвірнішого слуги Євтихіяна, який і записав його житіє), замкнувся в тій церкві. І впав перед чесною іконою Пречистої Богоматері — почав до неї молитися, плачучи й ридаючи гірко. Перебував у тій церкві сорок днів і сорок ночей, постячи, сповідаючись, і каючись, і молячись вдень і вночі ненастанно. І припадав до святої Богородичної ікони. По закінченні тих днів, коли молився опівночі, явилася преблагословенна Мати Господа нашого, яка справді є спасенням усьому світові, прибіжищем роду людському, єдиною в Господі надією нашою. І сказала йому: "О чоловіче, нащо настільки безсоромно надокучаєш мені, взиваючи до мене і просячи допомогти тобі? Ти ж відрікся Сина мого і мене, тож як маю просити за тебе Сина й Бога мого, аби простив тебе, раба диявола, що рукописанням йому віддався? Якими очима дивитимуся на пресвітле лице Господнє, коли захочу за тебе молитися? Не можу терпіти того безчестя, що твориться Синові моєму і Богу. Можливо, о чоловіче, пробачу тобі прогрішення переді мною, бо дуже люблю рід християнський, а найбільше тих, що з праведною вірою і теплою любов'ю приходять до мене і моляться у храмі моєму. їм усіляко помагаю, і в обійми свої приймаю їх, і молитви їхні слухаю. Про тих, що кривди й образи чинять Синові моєму, розпинаючи Його вдруге гріхами своїми, слухати не можу. Таким потрібно великих трудів, і подвигів, і каяття сердечного, щоб змогли розчулити доброту Його, бо хоч і вельми милосердний, проте й суддя праведний, і грізний месник — кожному віддає за ділами його". Теофіл же з видіння її