Жюль Верн - Таємничий острів

страждання. На зап’ястках і на кісточках виднілися скривавлені садна.

Сайрес Сміт нахилився над ним.

— Айртоне! — покликав інженер і схопив сплячого за руки,

За яких незвичайних обставин відбулася ця несподівана зустріч!

Айртон розплющив очі й подивився на Сайреса Сміта, потім обвів поглядом всіх інших.

— Ви? — крикнув він. — Невже це ви?

— Айртоне! Айртоне! — повторював Сайрес Сміт.

— Де я?

— У нашім коралі.

— Один?

— так.

— Але вони зараз прийдуть! — вигукнув Айртон. — Захищайтеся! Захищайтеся!

І в знемозі він упав на ліжко.

— Спілете, — сказав інженер, — на нас з хвилини на хвилину можуть напасти. Затягніть візок у двір. Потім замкніть гарненько ворота й усі повертайтеся сюди.

Пенкроф, Наб і журналіст поквапилися виконати розпорядження інженера. Не можна було втрачати ні хвилини. Можливо, візок уже потрапив до рук піратів.

В одну мить журналіст із двома товаришами промчалися через двір, але, вибігши за огорожу, почули глухе гарчання Топа.

Залишивши на хвилину Айртона, інженер вийшов за поріг, тримаючи рушницю напоготові. Герберт став поруч з ним. Обоє насторожено дивилися на гребінь відрога, що піднімався над коралем. Якщо бандити влаштували там засідку, вони могли перестріляти всіх колоністів одного за одним.

У цю мить над чорною завісою лісових заростей виплив місяць, і стало світло, як удень. Місячне сяйво освітило весь кораль, розкидані по ньому купки дерев, які зрошував струмочок, і широко розстелений килим зеленої трави. В тому боці, де височіла гора Франкліна, будинок і частина огорожі, залиті місячним світлом, здавалися зовсім білими, а на протилежному боці, в тіні, огорожа тяглася темною стіною.

Незабаром у світлому колі з’явилося щось громіздке й чорне, — це в’їхав у двір візок, і Сайрес Сміт почув, як зачинилися ворота і загриміли засуви.

Але в цю хвилину Топ, зірвавшись з прив’язі й заливаючись лютим гавкотом, кинувся в глибину кораля, праворуч від будинку.

— Обережніше, друзі! Цілься! — крикнув Сайрес Сміт.

Колоністи підкинули рушниці і вже готові були вистрілити. Топ гавкав, не змовкаючи, а Юп, підбігши до нього, пронизливо засвистів.

Колоністи рушили за ними слідом і вийшли до струмочка, який біг під високими деревами.

І що ж побачили вони біля берега, осяяного яскравим світлом місяця!

На траві лежало п’ять трупів!

Це були ті самі бандити, що чотири місяці тому висадилися на острів Лінкольна!

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Розповідь Айртона. — Плани його колишніх спільників. — Захоплення кораля. — Вершитель правосуддя на острові Лінкольна. — «Бонадвентур». — Пошуки навколо гори Франкліна. — Верхні долини. — Підземний гул. — Відповідь ПеНнкрофа. — На дні кратера. — Повернення

Що ж сталося? Хто вбив піратів? Можливо, Айртон? Ні, адже за хвилину до цього він так боявся їхнього повернення!

А тим часом Айртоном опанував глибокий сон, неможливо було його добудитися. Вимовивши ті декілька слів, що ми згадали, він звалився на постіль і лежав нерухомо у важкому забутті.

Гублячись у догадках, колоністи всю ніч не спали від хвилювання, ніхто не виходив з будинку, не зважився ще раз побувати на тім місці, де лежали трупи піратів. Швидше за все, Айртон не міг сказати, за яких обставин вони знайшли смерть, адже бідолаха навіть не знав, що він знаходиться в коралі. Але, можливо, йому відомо, що відбулося перед цією жахливою стратою.

Наступного дня Айртон оговтався, і всі сердечно раділи, що після ста чотирьох днів розлуки бачать його живим і майже здоровим.

І тут Айртон коротенько переповів, що відбулося, — в усякому разі те, що він знав.

Десятого листопада, наступного дня після повернення Айртона в кораль, як тільки стемніло, через огорожу перелізли пірати й схопили його. Зв’язавши Айртона, лиходії заткнули йому рота і відвели до підніжжя гори Франкліна в одну з тих темних печер, де вони переховувалися.

Його прирекли на смерть і збиралися вбити наступного, дня. Але раптом один з піратів впізнав його і назвав тим іменем, яке він мав в Австралії. Негідники, маючи намір замучити Айртона, не посміли торкнутися Бена Джойса.

Але з тієї хвилини, як Айртона впізнали, йому довелося боротися проти вимог своїх колишніх соратників. Вони вирішили перетягнути його на свій бік, розраховуючи, що він допоможе їм заволодіти Гранітним палацом; вони сподівалися, що, проникнувши до цього неприступного притулку, переб’ють колоністів і стануть господарями на острові!

Айртон не піддавався. Колишній розбійник, який спокутував провину каяттям і заслужив прощення, швидше вмер би, ніж виказав своїх товаришів.

Його зв’язали, заткнули йому рота і майже чотири місяці тримали в печері, не спускаючи з нього очей.

Незабаром після висадки на острів пірати знайшли кораль і з тих пір добували собі в ньому їстівні припаси, але не побажали там оселитися. Двоє з цих бандитів 11 листопада наштовхнулися на колоністів і стріляли в Герберта; повернувшись до своїх побратимів, один з них хвалився, що «укоськав» когось з мешканців острова; але злочинець повернувся один — його спільника, як нам уже відомо, вбив кинджал Сайреса Сміта.

Неважко уявити собі тривогу і скорботу Айртона, коли він почув слова розбійника про смерть Герберта. Виходить, колоністів залишилося тільки четверо, і вони тепер у повній владі піратів!

Після цієї події, протягом тих днів, коли колоністи знаходилися в будиночку Айртона, де їх утримувала хвороба Герберта, пірати ховалися в печері, і, навіть спустошивши плато Круговиду, вони з обережності не покинули свого притулку.

З Айртоном стали поводитися ще гірше. На руках і ногах у нього залишилися криваві сліди від мотузок, якими його зв’язували. Щохвилини він чекав смерті і вважав свою загибель неминучою.

так все відбувалося до середини лютого. Розбійники вичікували доброї нагоди для нападу на колоністів і рідко виповзали зі свого лігвища, лише робили кілька разів вилазки для полювання; промишляючи то всередині острова, то дістаючись до південного берега. До Айртона більше не доходило жодної звістки про його друзів, і він уже втратив усяку надію побачити їх!

Зрештою нещасний так ослабнув від мук, яких йому завдавали, що впав у повну прострацію і, знаходячись у такому стані вже два дні, нічого не бачив, нічого не чув і не міг сказати, що відбулося.

— Не знаю, містере Сміт, як це вийшло, що лежав я зв’язаний у печері, а раптом знову опинився в коралі.

— А як сталося, що пірати лежать мертві в огорожі кораля? — запитав інженер.

— Мертві? — вигукнув Айртон і, незважаючи на свою слабість, навіть підвівся на ліжку.

Товариші підтримали його. Він хотів устати з постелі, йому допомогли піднятися, і всі разом рушили до струмочка.

Уже зовсім розвиднилося.

На березі струмка лежали нерухомі тіла в тих позах, у яких, мабуть, застала