Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">Уявні пальці працювали над пазлом — але за мить до того, як

побачити цілісну картину, він розплющив очі.

Голову повернути не вдавалося. Із шиї щось стирчало: товстий

жмут чорних трубок тягнувся з його тіла кудись поза межі поля

зору. Міллер спробував підняти руки, аби зняти зі себе

загарбника, який увіп’явся в нього, наче вампір, але не зміг

поворухнутися.

«Попався, — думки прошив страх. — Заразився тією

штукою».

Ліворуч показалася жінка. Міллер здивувався, що це не Джулі.

Темно-брунатна шкіра, чорні очі з натяком на складку

епікантуса. Усміхнулася йому. Чорне волосся спадає донизу на

плечі.

Донизу! Тут був низ. Гравітація. Прискорення. Це здавалося

дуже важливим, і він силкувався пригадати чому.

— Привіт, детективе, — сказала Наомі. — З поверненням.

«Де я?» — спробував запитати. Горло не слухалося. Забите, наче вагон метро в перезмінку.

— Тільки не намагайся поки вставати чи говорити, — Міллер

чув її голос. — Ти пролежав у відключці тридцять шість годин.

Тобі пощастило, що тут повністю автоматизований військовий

лазарет із запасами на п’ятнадцятьох марсіян. На тебе

з капітаном витратили щонайменше половину ліків.

Капітан! Голден. Усе правильно. Тунель, стрілянина. Хворі

люди. Він пригадав жінку з осклілим поглядом, вкриту

брунатною блювотою — але це, здається, було жахіття, що йому

просто наснилося.

Наомі розповідала далі. Щось про повне переливання плазми

й ушкодження клітин. Він спробував дотягнутися до неї, торкнутись її — але рука прив’язана до чогось. Біль у попереку —

це протестували нирки; Міллер замислився, від чого саме

фільтрують його кров. Заплющивши очі, заснув раніше, ніж

устиг подумати, що варто від почити.

Цього разу сни не турбували. Іще раз прокинувся, коли щось

глибоко в горлянці заворушилося, потягнуло за гортань та

відступило. Не розплющуючи очей, перекотився на бік, закашлявся, виблював і повернувся назад на спину.

Прокинувшись, Міллер дихав уже сам. Подразнене горло

щеміло, зате руки не зв’язані. Трубки тяглися з живота і боку, а з пеніса стирчав катетер завтовшки як олівець. Особливого

болю не відчував ніде — напевно, весь цей час його накачували

наркотиками. Одягу нема; голе тіло прикривають лише тонка

хірургічна накидка й жорстка фіксувальна пов’язка, що

знерухомлює ліве плече. Хтось поклав його капелюха на сусіднє

ліжко.

Тепер він мав нагоду роздивитися лазарет — той нагадував

станцію швидкої допомоги у високобюджетному розважальному

серіалі. Не лікарня — а втілення у матово-чорних та срібних

тонах ідеї того, якою має бути лікарня. Монітори, що висіли над

ліжками на хитромудрих підвісах, виводили показники

кров’яного тиску, концентрації нуклеїнових кислот, оксигенації, балансу рідин. Два окремі таймери відраховували час — один до

наступної дози стимуляторів автофагії, інший — до

знеболювального. Над ліжком через прохід показники Голдена

мали приблизно такий самий вигляд.

Голден скидався на привида. Шкіра бліда, білки очей

почервонілі від сотень дрібних крововиливів. Обличчя одутле

від стероїдів.

— Привіт, — сказав Міллер.

Голден підняв руку і знесилено помахав нею.

— А ми дійшли до кінця, — голос Міллера лунав так, наче його

волокли за ноги темним провулком.

— Еге.

— Кепсько було.

— Еге.

Міллер кивнув. Розмова вичерпала усі його запаси енергії.

Відкинувся на спину — і якщо не заснув, то принаймні

знепритомнів. Але до того, як знову поринути в забуття, Міллер

усміхнувся. Він дістався мети. Він на кораблі Голдена. Вони

знайдуть усе, що залишила для них Джулі.

Прокинувся від голосів.

— Якщо не хочеться, то краще мовчи.

Говорила жінка. Наомі. Її голос розбудив Міллера, і він майже

розсердився; але зачув дивні нотки — ні, не страху чи злості, але

чогось схожого — і зацікавився. Тож і далі лежав нерухомо —

навіть не став повністю прокидатися. Просто слухав.

— Але я мушу це сказати, — Голденів голос волого хрипів, наче

капітан не міг прокашлятися. — Те, що сталося на Еросі...

змусило по-іншому подивитися на багато речей. Я давно хотів

у дечому зізнатися...