Ая Кучер - Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер

Не можна однією дівчиною лікувати дірку в грудях, що створила інша.

Яка навіть не старалася. Нічим Тая не привертала увагу, не хотіла сподобатися. Вона ніби навіть не помічала, як впливає на інших. Для неї існував лише Діма.

Любов до Таї...

Як підлі хиткі сипучі піски.

Не небезпечно, не помічаєш одразу. Ну, подобається її усмішка. Цікаво вступити в перепалку. У перші рази Тая губилася, після - почала відповідати, кусалася, як уміла.

Допомогти з тим клятим дипломом, який треба швидко переписати? Легко. Відчуваєш укол несправедливості, знаючи, що новоспечений чоловік дівчини нещодавно зрадив? Так це просто принципи, не пов'язані з моїми почуттями.

І так місяці за місяцем, усе глибше.

Поки не розумієш, що хиткі пісні вже в легені пробралися.

І начебто намагався не раз зрозуміти, за що саме полюбив Таю.

Що такого в молоденькій студентці зачепило настільки, що не відпускає?

А хрін його знає.

Немає причини.

Як немає і способу розлюбити.

Коли закінчую розмову з Анжелікою, на екрані висвічуються три пропущені дзвінки. Усі від Діми. Скидаю сповіщення, ніяк не реагую на це.

Я паршивий друг, знаю. Не тільки зараз, завжди. Ми з Нємцовим із дитинства разом, один за одного горою, без варіантів. Але останнім часом намагаюся триматися якомога далі. Фінальною крапкою стало, коли помітив Діму в барі.

Тая лежала на збереженні, а він із якоюсь дівчиною фліртував.

Не гальмував, як розповідав. Але і зі мною більше новинами не ділився, зберігаючи свої пригоди в таємниці.

Я теж винен у тому, що Таї зараз погано. Міг давно все розповісти, тільки... Сумніваюся, що дівчина б мені повірила. Вона жила у своїй мильній бульбашці, а в мене не вистачило духу цю бульбашку лопнути.

Стати причиною, через яку їхній шлюб розсиплеться.

Насамперед мене цікавило щастя Таї. Я знав, що Нємцов навряд чи колись її кине. Дійсно ж закоханий у неї, хоча творив дичину. І він робив усе, щоб правда ніколи не випливла.

Кому було б краще, якби я розповів?

Вона була щаслива, спокійна - альтернативи я запропонувати не міг.

А потім Тая зовсім опинилася з важкою вагітністю, і будь-яка подібна розмова могла нашкодити їй ще більше.

Дзвінок у двері слугує несподіванкою, хоча... Варто було здогадатися, що Діма зірветься. Тисне як танк, не зупиняючись. Якщо вирішив, що хоче переговорити з Таєю, то не гальмуватиме.

Я ж вважаю, якщо Таї потрібен час подумати, то переслідувати не варто.

Відчиняю двері, щоб доступно все пояснити Дімі. Ми вже давно не настільки близькі друзі, щоб до мене бігти щоразу, коли все руйнується. Але на мене чекає сюрприз. На порозі інший член сім'ї Нємцових.

Тая.

Повернулася.

Навіщо?

- Щось забула? - цікавлюся, розглядаючи її губи. Припухлі, звабливі. - Ти ж начебто бігла досить показово.

- Я ж сказала, що до Руслана потрібно. Він прокинувся і... - не закінчує фразу, змахуючи рацією в руці. - Неважливо. Я просто...

- Повернулася за ще одним зізнанням?

Треба припиняти так розмовляти.

Але завчені звички складно викорінити.

Ранити її, колоти жорсткими фразами.

Не залишаючи жодного шансу, що між нами щось можливо.

Інакше б я зірвався - а закінчилося б усе погано.

- Я тебе не розумію, - зізнається, розглядаючи свої капці. - Господи, я себе більшу частину часу не розумію. Але те, що ти сказав...

- Вразило тебе, і ти раптом усвідомила, що давно закохана в мене?

- Припини, - просить хрипко, вперше не реагуючи колючістю у відповідь. - Я ж намагаюся поговорити нормально. Та й... Ти не настільки застарий, щоб постійно бурчати.

- Тренуюся на майбутнє.

- Шварц! Чого ти добиваєшся? Навіщо зізнаватися, а тепер поводитися як мудак?

- Я і є мудак, Тай. Начебто давно знайомі, хіба новина?

- Неможливий! Я з тобою хочу обговорити все, а ти... Поводишся як хлопчисько. Смикаєш і смикаєш мене за косиці. Ефемерні.

Додає, торкаючись свого розпущеного волосся. Зітхаю, сповільнюючись із нападками. Бачу, наскільки Тая розгублена, дезорієнтована. Сама не розуміє, навіщо вона тут.

Явно не для відповідних зізнань або ночі поцілунків.

Але прийшла ж.

А я давно звик задовольнятися малим.

- Зайдеш? - пропоную, знаючи, що цього разу не доведеться вдаватися до шантажу й умовлянь.

- Так, зайду.