Лю Цисінь - Темний ліс

Насправді кораблі вишикувалися прямокутником не лише для демонстрації величі й потуги, а й із суто практичних міркувань: якби вони рухалися у звичному морському кільватерному строю з шаховою побудовою, випромінювання двигунів негативно впливало б на кораблі, які йшли позаду. Натомість у прямокутній формації вони тримали між собою дистанцію в 20 кілометрів, і хоча в середньому кожен був у три-чотири рази більший за авіаносець, на такій відстані сусідні кораблі все одно мали вигляд крапок на обрії. І якби не випромінювання термоядерних силових установок, довести їхню присутність у космосі було б украй складно.

Таке щільне шикування кораблів використовувалося лише під час церемоніальних оглядів, парадів та урочистостей. Звичайний похідний ордер передбачав рух на відстані 300-500 кілометрів між кораблями, а не 20, як нині — все одно що тертися бортами в океані. Багато офіцерів усіх трьох флотів виступали проти аж такого щільного похідного строю, але звичне шикування передбачало певні політичні тонкощі.

По-перше, доводилося зважати на забезпечення всім рівних можливостей для участі у воєнних діях. Якщо рухатися звичним похідним строєм, то навіть за умови наближення до зонда на найменшу припустиму відстань кораблі з країв у кожному осередку залишаться за десятки тисяч кілометрів від цілі. А якщо в процесі захоплення зонда зчиниться бій, більшість кораблів ніяк не зможуть взяти участь у битві, й уся слава дістанеться небагатьом щасливцям.

Але й кожен із трьох флотів не міг віддати команду роззосередитися й перешикуватися у свої бойові формації, адже зчинилася б штовханина й почалися суперечки за найвигідніші місця в перших рядах. Тож не лишалося нічого іншого, як рухатися в ультращільному парадному шикуванні, яке забезпечувало всім кораблям можливість опинитися на дистанції ведення вогню по зонду.

І ще однією причиною використання парадового строю стало спільне бажання ООН і ОКФ справити сильне враження не стільки на трисоляріанців, скільки на людство загалом. Обидві сторони розраховували, не надто ризикуючи, отримати чималі політичні дивіденди від цієї грізної картини, позаяк основні сили супротивника ще перебували на відстані двох світлових років.

«Квант» ішов у куті прямокутної формації, тому Дін Ї міг осягнути поглядом більшість кораблів об'єднаного флоту. Після перетину орбіти Сатурна флот розпочав процес сповільнення, й усі кораблі розвернулися двигунами вперед для гальмування. Тепер, коли флот вийшов на заплановану відстань від трисоляріанського зонда, двигуни знову спрямували кораблі до Сонця, а відносну швидкість між флотом і ціллю вирівняли до нуля для можливості перехоплення.

Дін Ї затиснув зубами люльку. У цю епоху вже не вирощували тютюну, тож усе, що залишалося, — втягувати чисте повітря. За два століття з прокуреної люльки ще не вивітрився запах диму, проте він став уже надто невиразним, як і пам'ять про минуле.

Дін Ї прокинувся сім років тому й відтоді викладав фізику на кафедрі Пекінського університету. Минулого року він офіційно звернувся до ОКФ із проханням про включення його до складу наукової групи, щоб стати першою людиною, яка розпочне вивчення трисоляріан-ського зонда після перехоплення. Попри неабиякий авторитет старого професора, йому відмовили, і Дін Ї вдався до шантажу: заявив, що вчинить самогубство на очах командувачів усіх трьох флотів. Зважаючи на його значні заслуги перед людством, командування переглянуло рішення та включило Дін Ї до складу групи.

Насправді ж вибір першої людини, яка вступить у контакт із зондом, також був непростим завданням, бо це означало й перший контакт із Трисолярисом. Базуючись на принципі справедливості, який уже застосовувався під час обрання способу шикування кораблів для перехоплення, жоден із трьох флотів не міг отримати такий привілей одноосібно, проте відрядження представників кожного з них означало певні операційні й технічні проблеми та могло призвести до несподіваних ускладнень. Саме з цих міркувань прийняли варіант із залученням незалежного фахівця — і тут у пригоді стала кандидатура Дін Ї.

Його участь у місії остаточно узгодили ще з однієї причини, якої ніхто не збирався йому пояснювати: ані ОКФ, ані ООН не були впевнені, що операція з перехоплення зонда пройде успішно й він не самоліквідується за першої спроби контакту або відразу по захопленні. Тому всі дані, які можна отримати лише за допомогою візуального огляду й первісного контакту, надзвичайно високо цінувалися. Дін Ї як найстарший професор фізики, першовідкривач макроатомів і координатор прориву в технології термоядерного синтезу, здавався найліпшою кандидатурою для проведення таких спостережень. У будь-якому разі він ризикував життям з власної волі й у вісімдесяти-трирічному віці. Зі своїм неймовірним життєвим досвідом цей чоловік мав повне право робити, що йому заманеться.

На останніх зборах екіпажу «Кванта» перед початком процедури перехоплення Дін Ї нарешті побачив зображення трисоляріанського зонда на власні очі. Всі космічні флоти відрядили по судну спостереження на заміну земної «Блакитної тіні», й ті надіслали зображення з відстані 500 метрів від цілі — найменшої між рукотворним об'єктом і зондом. За розмірами зонд виявився приблизно таким, як і очікувалося: завдовжки три з половиною метра. Коли Дін Ї глянув на знімок, його враження збіглося з думкою інших — крапля ртуті. Зонд за формою нагадував ідеальну краплю рідини: кругла обтічна форма спереду, а ззаду — витягнутий хвіст. Поверхня з вигляду здавалася ідеально гладенькою і — що всіх дивувало, повністю, без втрат, відбивала світло. Ідеальне зображення Чумацького Шляху віддзеркалювалося на гладенькій поверхні, й зонд сяяв чистою, неземною красою. Крапля мала таку довершену форму, що деякі спостерігачі вважали її справжньою однорідною краплею рідини без будь-якого внутрішнього наповнення.

Побачивши зображення зонда, Дін Ї просидів до кінця засідання мовчки, з похмурим виглядом.

— Професоре Дін, здається, ви щось маєте на думці, проте мовчите? — запитав капітан.

— Не подобається воно мені, — тихо відповів Дін Ї, вказуючи люлькою на голографічне зображення зонда.

— Чому? На вигляд — як безневинний витвір мистецтва, — заперечив один офіцер.

— Саме тому воно мені й не подобається, — похитав головою Дін Ї. — Справді, це значно більше нагадує витвір мистецтва в нашому розумінні, ніж міжзоряний зонд. І дуже погано, що вигляд зонда виходить далеко за межі нашого уявлення про подібні об'єкти.

— І справді дуже дивна штукенція. Поверхня однорідна й без отворів. Де сопло двигуна?

— Але ми бачили світіння від роботи двигуна. Шкода, що в той момент «Блакитна тінь» була ще задалеко, щоб сфотографувати зонд крупним планом, і ми не встигли наблизитися, перш ніж двигун вимкнувся знову. Ми не розуміємо, звідки випромінювалося світло.

— Яка маса об'єкта? — запитав Дін Ї.

— Ми не знаємо достеменно. За приблизними оцінками, отриманими