Лі Бардуго - Королівство шахраїв

class="p1">— Вона хоча б уже таке робила? — запитав Каз.

— Із такою метою? — перепитав Штурмгонд. — Я двічі бачив, як вона це робила. Спрацювало чудово. Одного разу. — Його голос здавався на диво знайомим, і Ніна відчула, що вони вже бачилися раніше.

— Готові? — запитала Зоя.

Женя запхала товсто складений шматочок тканини Кувейові між щелепи і відійшла на крок. Ніна, здригнувшись, збагнула, що це мало завадити йому відкусити собі язика.

— Я справді сподіваюся, що вона все зробить правильно, — пробурмотіла Серцетлумачниця.

— Але не так сильно, як на це сподівається Кувей, — додав Каз.

— Це складно, — пояснив Штурмгонд. — Блискавка не любить того, хто нею керує. Зоя ризикує і власним життям.

— Вона не здавалася мені готовою на таке, — зізнався Каз.

— Ти будеш здивований! — хором відповіли Ніна та корсар. У Ніни знову з’явилося моторошне відчуття, що вона його знає.

Дівчина побачила, як міцно заплющив очі Ротті, неспроможний дивитися. Уста Інеж ворушилися, і Ніна знала, що вона молилася.

Слабке блакитне сяйво затріщало між Зоїними долонями. Вона глибоко вдихнула і жбурнула його Кувейові на груди.

Хлопчикова спина вигнулася дугою, все тіло так різко смикнулося, що Ніна подумала, що може зламатися хребет. Потім він знову гупнувся на ноші. Очі не розплющилися. Груди залишалися нерухомими.

Женя перевірила пульс.

— Нічого.

Зоя люто зиркнула на них і знову плеснула в долоні, на її досконалому лобі з’явилися крапельки поту.

— Ми точно впевнені, що він потрібен нам живим? — Ніхто не відповів, але вона й далі потирала руки, поки знову не затріщало.

— Як це взагалі має діяти? — запитала Інеж.

— Струснути серце, щоб воно повернулося до звичного ритму, — пояснила Женя. — А тепло повинно допомогти змінити властивості отрути.

— Або вбити його, — додав Каз.

— Або вбити його, — погодилася Женя.

— Зараз, — вигукнула Зоя впевненим голосом. Ніна замислилася, чи вона справді прагнула, щоб Кувей вижив, чи просто ненавиділа, коли щось не вдавалося.

Зоя скинула свої розкриті долоні до Кувейових грудей. Його тіло вигнулося, наче зелена гілочка від невблаганного вітру, і знову впало на ноші.

Кувей задихнувся й розплющив очі. Він спробував сісти, намагаючись виплюнути шматок тканини.

— Дякувати Святим, — видихнула Ніна.

— Дякувати мені, — виправила її Зоя.

Женя поворухнулася, щоб стримати хлопчика, і від паніки його очі розплющилися ще ширше.

— Ш-ш-ш, — пробурмотіла Ніна, йдучи вперед. Кувей знав Женю та Зою лише як членів равканської делегації. Вони для нього були майже чужі. — Усе гаразд. Ти живий. Ти в безпеці.

— Аукціон...

— Він закінчився.

— А шуанці?

Його золоті очі були нажахані, і лише тепер Ніна зрозуміла, як він перелякався.

— Вони бачили, що ти помер, — запевнила хлопчика Ніна. — І всі інші теж. Представники кожної країни бачили, що тебе застрелили прямісінько в серце. Медик і персонал шпиталю засвідчать твою смерть.

— Тіло...

— Сьогодні вночі його забере тілозбирач, — повідомив Каз. — Усе скінчилося.

Кувей відкинувся назад, затулив рукою очі й розплакався. Ніна легенько погладила його.

— Я знаю, що ти відчуваєш, малий.

Зоя поклала руки на стегна.

— Ніхто не збирається подякувати мені — чи Жені — за те, що ми зробили, за це маленьке диво?

— Дякую, що спочатку мало не вбили, а потім воскресили найдорогоціннішого заручника на світі, щоб скористатися ним для власного зиску, — покепкував Каз. — А зараз вам слід піти. Вулиці майже безлюдні, ви мусите дістатися до промислового району.

Прекрасні Зоїні очі перетворилися на щілини.

— Тільки поткни свого носа до Равки, Бреккере. Ми навчимо тебе гарних манер.

— Я запам’ятаю. Коли мене спалюватимуть на Баржі Женця, люди неодмінно мусять пам’ятати, що я був ввічливий.

— А тепер ходімо з нами, Ніно, — наполягала Женя.

Ніна похитала головою.

— Ми ще не впоралися із цією роботою, а Кувей занадто слабкий, щоб кудись іти.

Зоя стиснула губи.

— Лише не забувай, на чиєму ти боці. — Вона вилізла з човна з випивкою, а назирці за нею рушили Женя і Штурмгонд.

Корсар повернувся до алкогольного човна й кинув погляд на Ніну. Його очі були дивного кольору, здавалося, наче риси його обличчя недосконало прилаштовані одна до одної.

— Якщо тебе приваблює ідея не повертатися, я хочу, щоб ти знала: у Равці чекають на тебе і твого фієрданця. Ми не можемо передбачити, скільки шуанці ще мають парем і скількох Кхерґуудів вони створили. Другій армії потрібні твої таланти.

Ніна завагалася.

— Я не... Я не така, якою була.

— Ти солдат, — втрутилася Зоя. — Ти — Гриша. І нам пощастить, якщо ти будеш із нами.

У Ніни відвисла щелепа. Це прозвучало майже як похвала.

— Равка вдячна за твою службу, — сказав наостанок Штурмгонд, коли вони повернулися, щоб піти. — І король теж. — Він змахнув рукою. У променях пізнього пообіднього сонця, що було позаду нього, хлопець менше нагадував корсара й більше... Але це була просто нісенітниця.

— Я мушу повернутися до церкви, — повідомив Каз. — Не знаю, що Рада збирається робити з Віланом.

— Іди, — підтримала його Ніна. — Ми зачекаємо тут на Матаяса.

— Будьте обачні, — порадив Бреккер. — Тримайте його подалі від чужого ока, поки не спуститься ніч. А куди йти потім, ви знаєте.

Каз зліз із човна з випивкою і знову зник у напрямку Церкви Бартеру.

Ніна не думала, що безпечно пропонувати Кувеєві вино, тому запропонувала йому трохи води і вмовила хлопця відпочити.

— Я боюся заплющувати очі, — пожалівся він.

Ніна випросталася, щоб зазирнути за край каналу й оглянути вулицю.

— Чому Матаяс так довго? Гадаєш, медик створив йому проблеми? — І тоді вона побачила, як він поспішає до неї через порожню площу. Фієрданець привітно підняв руку.

Ніна зістрибнула з човна й побігла до Матаяса, увірвавшись у його обійми.

— Дрюсьє, — прошепотів він їй у волосся. — З тобою все гаразд.

— Звісно, зі мною все гаразд. Це ти запізнився.

— Я думав, що не зможу знайти тебе серед бурі.

Ніна відхилилася.

— Ти дорогою зазирнув кудись, щоби перехилити чарочку?

Він торкнувся рукою її щоки.

— Ні, — сказав хлопець і поцілував Ніну.

— Матаясе!

— Я щось зробив не так?

— Ні, ти все