Маріо Пьюзо - Хрещений батько

Тессіо заговорив, як завжди, тихо:

– А вони вже порушили, Майку. Сьогодні вранці відкрили два нових тоталізатори у Брукліні. Мені це переказав капітан поліції, що складає список закладів під протекцією в його дільниці. А через місяць у мене в Брукліні уже не буде місця, щоб повісити свій капелюх.

Майкл замислено подивився на Тессіо.

– І ти щось робив проти цього?

Тессіо заперечливо хитнув маленькою, як у тхора, головою і сказав:

– Ні, я не хотів створювати для тебе ніяких проблем.

– Добре, – схвалив Майкл. – Тримайся впевнено свого, і квит. Я це хочу всім вам сказати. Тримайтеся міцно, і квит. Не піддавайтеся на жодні провокації. Дайте мені кілька тижнів, щоб усе владнати, щоб визначити, у якому напрямку віє вітер. А потім я зроблю все найкраще, що зможу, для кожного присутнього в цій кімнаті. Тоді ми зберемося на останню нараду й винесемо остаточні ухвали.

Він не звернув уваги на їхнє здивування. Альберт Нері почав їх випроводжати. Майкл різко сказав:

– Томе, зажди хвилинку.

Хейген підійшов до вікна, що виходило на подвір’я. Він чекав, поки не побачив, як обидва капореджіме разом із Карло Ріцці та Рокко Лампоне пройшли у супроводі Нері через ворота. А потім повернувся до Майкла й запитав:

– Чи вдалося тобі перебрати на себе всі політичні зв’язки?

Майкл відказав, не приховуючи жалю:

– Не всі. Мені треба було ще місяців із чотири. Ми з доном якраз працювали над цим. Але я маю всіх суддів, ми з них почали, і найважливіших людей у конгресі. Ну і великі партійні хлопці тут, у Нью-Йорку, безперечно, не створювали ніяких проблем. «Родина» Корлеоне сильніша, ніж будь-хто може собі уявити, але я маю застрахуватися від будь-якої несподіванки. – Він посміхнувся Хейгенові. – Гадаю, що ти вже й сам усе збагнув.

– Так, мені неважко було здогадатися, – підтвердив Хейген. – За винятком того, чому ти захотів відсторонити мене від справ. Але я надів сицилійський капелюх і, зрештою, зрозумів і цей хід.

Майкл засміявся.

– Старий казав, що ти здогадаєшся. Але тепер такої розкоші я собі вже дозволити не можу. Ти потрібен мені тут. Принаймні на кілька наступних тижнів. Краще подзвони у Вегас і скажи своїй дружині, що залишишся на кілька тижнів.

Хейген спитав замислено:

– А як, по-твоєму, вони підступляться до тебе?

– Дон мені розказав, – зітхнув Майкл. – Через кого-небудь із наближених. Барціні надішле мені свої умови через когось настільки близького, що в мене не повинно виникнути ніякої підозри.

– Когось на зразок мене, – посміхнувся Хейген.

– Ти ірландець, – відповів йому Майкл із усмішкою. – І тобі вони не довіряться.

– Я – американець німецького походження, – уточнив Хейген.

– Для них це все одно, що ірландець, – сказав Майкл. – Вони не підійдуть до тебе й не підійдуть до Нері, бо Нері – колишній полісмен. А до того ж, ви обидва занадто близькі до мене. Ні, вони не стануть ризикувати. Рокко Лампоне – не досить близький. Отже, це буде Клеменца, Тессіо або Карло Ріцці.

Хейген тихо подумав уголос:

– Можу битися об заклад, що це Карло.

– Побачимо, – відповів Майкл. – Чекати залишилося недовго.

Це сталося наступного ранку, коли Майкл і Хейген разом снідали. У бібліотеці задзвонив телефон. Майкл підвівся, щоб відповісти, і коли повернувся з бібліотеки в кухню, то повідомив Хейгена:

– Усе вже запущено. Я зустрічаюся з Барціні через тиждень. Щоб тепер, після смерті дона, укласти новий мир. – Майкл засміявся.

– Хто тобі дзвонив? – поцікавився Хейген. – Хто зв’язався?

Обом було відомо, що той, хто в «родині» Корлеоне пішов на контакт, виявився зрадником. Майкл сумно посміхнувся і сказав:

– Тессіо.

Доїли сніданок мовчки. Як уже пили каву, Хейген заговорив:

– Я міг би заприсягнути, що це мав би бути Карло або Клеменца. Я ніколи не міг подумати на Тессіо. Він же серед них найліпший.

– Найрозумніший, – погодився Майкл. – І він зробив на свій розсуд вельми вдало. Він видасть мене Барціні й успадкує «родину» Корлеоне. А як триматиметься мене, то пропаде, – гадає, що я не зумію перемогти.

Хейген довго думав, перш ніж запитав:

– Ну й наскільки слушно він розраховує?

Майкл стенув плечима:

– Зовні все виглядає кепсько. Але батько був єдиною людиною, яка розуміла, що політичні зв’язки й влада варті десяти загонів. Думаю, я вже перебрав більшу частину політичного впливу батька в свої руки, але єдиний знаю про це. – Він посміхнувся до Хейгена підбадьорливо. – Я примушу їх називати мене доном. Хоча мені прикро за Тессіо.

– Ти погодився на зустріч із Барціні? – запитав Хейген.

– Так, за тиждень від сьогодні. У Брукліні, на території Тессіо, де мені ніщо не загрожує. – Він знову засміявся.

– Але й до того – будь обережний, – попередив його Хейген.

– Для таких порад мені консільйорі не потрібен, – вперше відрубав йому холодно Майкл.

За той тиждень, що залишився до переговорів між «родинами» Корлеоне й Барціні, Майкл продемонстрував Хейгенові, наскільки обережним він може бути. Він не потикав носа з маєтку й нікого не приймав без Нері. Сталося лише одне неприємне ускладнення. У католицькій церкві мала відбутися конфірмація старшого сина Конні й Карло. Кей попросила Майкла стати хрещеним батьком. Він відмовився.

– Я нечасто прошу тебе, – благала Кей. – Будь ласка, зроби це заради мене. Конні так хочеться. І Карло теж. Для них це дуже важлива річ. Ну, прошу тебе, Майкле.

Вона змогла збагнути, що розсердила чоловіка своєю настирливістю, і чекала, що той відмовиться. Але, на свій подив, почула від нього:

– Гаразд! Але я не можу залишати оселю. Скажи, хай домовляться зі священиком і відбудуть конфірмацію тут. Усі витрати візьму на себе. А якщо у них виникнуть якісь непорозуміння з церквою, то Хейген усе владнає.

Отож напередодні зустрічі з «родиною» Барціні Майкл Корлеоне став хрещеним батьком сина Карло й Конні Ріцці. Він подарував хлопцеві дуже дорогого годинника із золотим браслетом. У будинку Карло відбулася невелика вечірка, на яку були запрошені обидва капореджіме, Хейген, Лампоне й усі, хто жив у маєтку, – звичайно ж, і донова вдова. Конні не знала, що робити від радості, і весь час цілувала впродовж вечірки то Майкла, то Кей. Карло теж розчулився і за щонайменшої нагоди потискував руку Майклові й називав його по-сільському Хрещеним. Та й сам Майкл, здається, ніколи не був таким люб’язним, таким уважним. Конні шепотіла на вухо Кей:

– Думаю, що тепер Карло й Майк стануть справжніми друзями. Такі події завжди зближують людей.

– Я дуже, дуже рада, – відповіла Кей, тиснучи руку своїй зовиці.

Альберт Нері сидів у своїй квартирі в Бронксі й старанно