Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

знаєш про це? ти нічого не знаєш!.. Я поїду далеко! Набагато далі!.. що я говорив!.. Ненавиджу будь-які провокації! Що може бути доброго в старих брудних бурдюках? Га? Ці мерзенні виродки?!.. Що для мене головне? Це шляхетність, дурна курко!.. Ти чуєш мене? Ти, від якої вічно йде кислий дух?.. Ти розумієш це? Скажи, цибулино? Шляхетність! Чуєш мене? Чого вартий твій «Гавот»? До сраки! До сраки його!.. Що він порівняно з шляхетністю? Просвітництвом! Вищою мудрістю!.. А! О! Божевільні ландскнехти!.. Ниці грабіжники!.. Я програв, мій милий Фердінане!.. Не можу повірити власним очам! Це незбагненно!.. Ще вчора я був у зеніті слави! Пересичений прихильністю! Мені лестили! Мене наслідували! За мною бігали! Життя було святом! Мене запрошували з усіх кінців світу! Ти бачив це? Ти сам це читав!.. І що ж сьогодні?.. Торох! Бабах!!! Усе зникло! Вдарила блискавка!.. І все! Я лише атом!.. Але атом, Фердінане, це все!.. Вигнання, Фердінане!.. Вигнання? — його голос сповнився сумом… — Так! Нехай так! Я вільний! Сама доля розчиняє переді мною двері! Вигнання? Нехай! Для нас двох!.. Мені вже давно все це набридло! Це правда! Мені завдали удару! Згори! Осанна! Повернення немає! Все проти мене!.. Нарешті… Така моя доля… Вже стільки років вона мене гнітила! терзала! виснажувала мене!.. І ось розв'язка!.. Я бачу її справжнє обличчя! Я зневажаю її! Так! Ґвалтую просто в громадському місці!.. Який поворот справи, Фердінане!.. Який спектакль! Я дійшов межі, моя Ірен!.. Люта! Стражденна! Яка вічно репетує! Ти чуєш мене?.. Ми бачили, як сьогодні вдень вони напали на наш незалежний часопис! розтоптали останній осередок розуму! Фердінан свідок! розтоптали! знищили! стерли з лиця землі!.. Я йду! Кидаю все!.. Треба вирватися з цього жахіття!.. О! найтяжча боротьба!.. Пухир луснув! Навсібіч бризкає жовч! У мене всі очі повні нею! Але мій дух не постраждав… Ось вона, справжня винагорода! О! За мою безкомпромісність! Ви мене чуєте? То тепер я маю запобігати перед моїми катами?.. Та нехай мене катують розпеченим залізом! Вогнем! Але цьому не бути! О! Тьху!.. Боги проти мене! Нехай!.. Страждання — це дар Божий! Дар! Ненависть? Ненависть цих стерв'ятників!.. Вигнання… Чи я відмовляюся від нього? Я? Це було б негідно мене!.. Моє останнє випробування? Чудово!.. — він навіть захихотів від цього!.. — Мені послано випробування? Це мені лестить!.. Я цілком задоволений!.. Занадто жорстоко?.. Гм! Гм! Я не певен!.. Така воля Божа!.. Ти хочеш знати, Фердінане, як я збираюся виплутуватися? Можеш собі думати що завгодно!.. Мені байдуже! Послухай, Фердінане! Ось ти все вештаєшся по місту, а ти бачив коли-небудь Пантеон?.. Скажи мені, бідолашний неуку!.. Нічого не помічаєш навколо себе?.. Ти ніколи не бачив «Мислителя»? Він сидить на своєму п'єдесталі… І що ж він робить? Га, Фердінане? Він думає, друже мій! Так! Тільки й усього!.. Він думає! Ну гаразд! Фердінане! Він один… Ось! І я теж один! Він голий! я теж голий!.. Чим ви можете мені допомогти? Нещасні… — йому було шкода нас обох! — Товстушко!.. Нічим!.. А ти!.. Неборака, замучений ендокринними залозами, пригнічений власним ростом! Просто безхребетний, якщо вже говорити до кінця!.. А моя потороча, що вона може мені дати?.. корисного… марного? Слабке відлуння наших років, які назавжди проминули… Клятви! Важкі випробування! Бляклі зими! Страхи!..

— Як ти мене назвав? Ану повтори! Тільки голосніше, щоб я почула!.. — його останні слова їй не сподобалися… — Ти мене в труну хочеш загнати, покидьку?

Вона терпіти не могла недомовок… Схопила здоровенну вазу й вимагала роз'яснень… Що він, власне, має на увазі?..

— Не слухайте його, Фердінане! Не слухайте його!.. Це просто ще одна брехня! Ні на що інше він не здатний!.. Що ти зробив на кухні?.. Скажи мені зараз же!.. Де моя пастила?.. Ти не знаєш? Він вкрав її у мене!.. А на моєму столику? Сода? Теж не знаєш? Використав для клізми?.. Не заперечуй! А мінеральна вода де Валь? Куди ти її подів?.. У нього нема нічого святого! Я привезла її спеціально, щоб приймати по неділях!..

— Та відчепись ти від мене! Відчепись, дай мені трохи зібратися з думками! Твої постійні напосідання виводять мене із себе! Це нестерпно!.. Яка ти черства, моя крихітко!.. моя добра! моя мила! мій херувимчику!..

Нараз вона зірвала з голови капелюха, потужно висякалася й вчепилася в спинку масивного, важкого стільця…

— Ану відповідай! — повторила вона… — Куди ти дів мою пастилу?..

Він нічого не міг відповісти… Вона підняла стілець… Він це помітив… Кинувся до швейного столика… Обхопив його. Тепер обидва мали все, що потрібно!.. Зараз почнуть з'ясовувати стосунки… Я зачаївся в кутку за каміном…

— Моя любонько! Прошу тебе! Благаю, моє серденько! Вислухай мене! Всього одне слово, перш ніж тебе понесе далі!.. Послухай мене! Тільки нічого не ламай… Я все це продав! Боже мій! Все продав!

— Продав? Продав?.. Як це — все продав?..

— Ну все! Так, усе! Сьогодні вранці! Мені неприємно тобі про це говорити! В «Кредит Лементаль»!.. Панові Рамбону! Ти знаєш його? З юридичного відділу! Не було іншої ради! З цим покінчено! Я все ліквідував! розпродав! Почистив! Ось так! Ти розумієш мене? Тепер ти зрозуміла, моя лангусто? Тобі аж мову відібрало! Це тебе не заспокоює? Завтра, я кажу тобі!.. Завтра вранці вони з'являться сюди!..

— Завтра? Завтра? Завтра вранці?.. — вона повторювала це, як відлуння… Вона ще була в прострації!..

— Так, завтра! Я вже все оформив! Тобі залишається лише підписати доручення!

— А! скотиняко! гидка скотиняко! О! Він вивертає мені кишені, цей пройдисвіт! Я ніколи навіть не думала, що він здатен на таке!.. А я сиджу як тютя з полив'яним носом!..

Тут вона випустила стілець, гепнулася на нього й завмерла, опустивши руки, в повному заціпенінні… Вона лише схлипувала та й годі!.. Насправді вона була не така вже й сильна… Він довів її!.. Вона дивилася через стіл, в інший кінець кімнати, на свого п'яницю, як дивляться на жахливого спрута, на неймовірне чудовисько крізь скло акваріума… Це була якась моторошна мара з іншого світу… Вона не вірила своїм очам… Справді, тут вона була безсила… Тут годі було щось вдіяти!.. Вона відступила, цілком переможена… й дала волю своєму горю… Вона так гірко ридала біля буфета й так сильно билася об нього головою, що посуд сипався на землю… А його більше не хвилювали такі дрібниці… Він далі пояснював переваги укладеної угоди… Й обґрунтовував свою позицію…

— Ну так, Фердінане! Ну? Ти бачиш… Може, тепер ти розумієш, яка з цього користь? Нарешті можеш собі уявити, що таке особиста