Джеймс Мейс - Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

політичної літератури УРСР, 1959. С. 488, 512, 568, 590–593.

768

X з’їзд Комуністично партії (більшовиків) України. Доклад тов. Скрипника про культурне будівництво України. Вісти ВУЦВК. 1927. 3 грудня. С. 3–4.

769

За єдину систему народної освіти: Наркомос — штаб цільного культурного процесу (Всеукраїнська нарада окрінспектора Наросвіти). Вісті ВУЦВК. 1930. 10 травня. С. 3.

770

В англійськомовному варіанті вказано «9 вересня», але це простий хибодрук, оскільки автор посилається на відповідну змісту постанову від 19 вересня 1932 р. — Прим. наук. ред.

771

Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр. : в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр. : збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. Перспективи ліквідації неписьменности на України. Вісти ВУЦВК. 1924. 4 лютого. С. 1. С. 559–567, 593, 604.

772

Там само. С. 411.

773

Скрипник, М. На переломі. Вісті ВУЦВК. 1930. 11-го січня. С. 2–3.

774

Скрипник, М. Реконструкція країни і перебудова школи. Вісті ВУЦВК. 1932. 8 лютого. С. 2.

775

Всеукраїнська партійна нарада в справі наросвіти. Вісти ВУЦВК. 1920. 22 квітня. (Імовірно, рік вказано помилково. — у дужках прим. наук. ред.)

776

Ганцов, Всеволод. Проблеми розвитку української мови. Життя і революція. 1925. № 10. С. 61–62.

777

Wexler, Paul N. Purism and Language: A study in Modern Ukrainian and Belorussian Nationalism (1849–1967). Language Science Monograph. Vol. 11 (Bloomington, 1974). P. 113–133.

778

Курс історії української літературної мови. Київ, 1958. 1961. Т. 2. С. 16; Скрипник, Микола. Підсумки правописної дискусії. Вісти ВУЦВК. 1927. 19 червня. С. 2.

779

Інститут Наукової Мови Всеукраїнської Академії Наук. Червоний шлях. 1923. № 1. С. 245–246.

780

Савченко, Федір. Інститут Української Наукової Мови Української Академії Наук. Україна. 1926. № 5. С. 179–186.

781

Критичний огляд цієї роботи у: Байкар, Олекса. Кримсько-українська правнича мова. Критично-історичний етюд. Червоний шлях, 1930. № 1. С. 134–156.

782

Pylypenko, S. Odvertyj lyst do vsix, xto cikavyt’sja cijeju spravoju. Червоний шлях. 1923. № 6–7. C. 267–268.

783

Товариство допомоги розвитку та поширення української наукової мови. Червоний шлях. 1924. № 6. С. 248–249.

784

Тимченко, Є. Усталення українського правопису. Україна. 1925. № 4. С. 187.

785

Грушевський, М. В правописній справі. Україна. 1926. № 5. С. 191.

786

Савченко, Федір. Всеукраїнська конференція в справі упорядкування українського правопису. Україна. 1927. № 3. С. 203.

787

Про правописну конференцію та її наслідки див. у: Скрипник, Микола. Підсумки правописної дискусії. Вісти ВУЦВК. 1927. 19 червня. С. 2–3; Хвиля, А. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. Більшовик України. 1933. № 7–8. С. 49–51.

788

Смеречинський, С. Куди йде українська мова (До питання про предикативні номінативи та «предикат» інструментал в українській мові). Червоний шлях. 1928. № 5–6. С. 172–189; Ларін, Б. Мовний побут міста. Червоний шлях. 1928. № 5–6. С. 190–198.

789

Затонський, В. Національна проблема на Україні. [Харків] : Держ. вид-во України, 1927. С. 23.

790

Dmytryshyn, Basil. Moscow and the Ukraine 1918–1953. Pp. 241, 245.

791

У цьому випадку йдеться про КП(б)У, яка була не партією, а обласною організацією РКП(б) — Прим. наук. ред.

792

Є велика кількість вторинного матеріалу щодо радянської української історіографії у 1920-х. Наприклад, див.: Korduba, Myron. La littérature historique sovétique-ukrainienne: compte-rendu 1917–1931. Munich, 1972 (перше видання — у Варшаві у 1938, де на той час і працював історик, — у дужках прим. наук. ред.); Ohloblyn, Olexander. Ukrainian Historiography. 1917–1956 / The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. New York, 1957. Vol. V–VI. P. 307–455; Крупницький, Борис. Українська історична наука під Совєтами (1920–1950). Мюнхен, 1957; Krupnytskyi, Borys. Die ukrainische Geschichtswissenschaft in der Sowjetunion, 1921–1941. Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, Vol. 6. 1941. N. 2–4. Pp. 121–151; Dorošenko, D. Die Entwicklung der Geschichtsforschung in der Sowjetukraine in den letzten Jahren. Mitteilungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institut in Berlin. 1928. H. 2. Pp. 35–56; О. M. Українська історична наука в 1920-х роках. Сучасник. Т. 1. 1948 № 1. С. 76–84; Заикин, В. Украинская историческая литература последних лет. На чужой стороне. Т. 10. 1925. С. 236–251. Серед радянських українських праць особливо цінними є: журнал «Історіографічні дослідження в Українській РСР» (Київ, 1968–1972); Дядиченко, В. А., Лось, Ф. Е., Сарбей, В. Г. Развитие исторической науки на Украине (1917–1963 гг). Вопросы истории. 1964. № 1. С. 3–26; Комаренко, Н. В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917–1937 рр.); АН УРСР, Ін-т історії. Київ : Наук. думка, 1973; Комаренко, Н. В. Журнал «Літопис революції»: Історіографічний нарис. К. : Наук. думка, 1970. 172 с. Варто зазначити, що радянські праці часто потерпають через прогалини, продиктовані політичними вимогами, що часом поширювалися навіть на бібліографічні списки в журналах, друкованих дуже малими накладами. Тих, хто став жертвою «чисток» у 1930-х і не був реабілітований, згадують лише з метою засудити, але поза тим на них не посилаються навіть у бібліографіях, тому єдиний спосіб знайти твори марксистських істориків, таких як Матвій Яворський чи Осип Гермайзе, — це переглянути зміст журналів чи перелік публікацій у журналі за певний рік. Ця обставина проливає світло на сучасний стан історіографічних досліджень в УРСР.

793

Класична праця про дореволюційну українську історіографію: Doroshenko, Dmytro. A Survey of Ukrainian Historiography. Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the US. Vol. 5–6. 1957. Pp. 3–304.

794

Колективний некролог-перелік п’ятдесяти українських науковців, які загинули в 1918–1923 роках: Заслужені для української науки й українознавства діячі, що померли в рр. 1918–1923. Україна. 1924. № 3. С. 180–191.

795

Теза про Михайла Грушевського як президента УНР була поширеною серед української діаспори та українських істориків діаспори, звідки її, ймовірно, і запозичив Мейс. У перші роки відновлення незалежності вона широко побутувала і в сучасній Україні. Насправді це твердження не відповідає дійсності