Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

КЕХ, а далі хай летить крізь повітря на «Ізраель», а потім —

через Кільце і вже на Землю…

— Я спробую, — пообіцяла вона. — Ну, а тим часом треба

оголосити людям, що існує така проблема. Чи Керол Чівеве чула

про це?

— Вона знає про ці мої побоювання та що я хотіла залучити вас

до цього, — відповіла Лусія.

Елві кивнула головою, вже намагаючись придумати, як

найліпше це викласти, аби привернути увагу Мертрі до цієї

проблеми.

— Гаразд: ви поінформуєте свою сторону, а я — мою.

— Добре! — погодилася Лусія. А за мить додала: — От не

люблю я такого поділу: на ваших і наших. Один з моїх

університетських викладачів часто казав, що зараза — це єдиний

абсолютний доказ існування спільноти. Люди можуть удавати, ніби немає ні наркоманів, ні повій, ні нещеплених дітей, і

стверджувати що завгодно, але як прийде біда-моровиця, тоді

важитиме лиш те, хто ось цієї миті вдихає твій видих.

— Я й не певна, що це вселяє в душу: певність чи жах.

— Місце є і для цього, й для того, — запевнила Лусія. — А ось це

жахає мене так само, як і все, що тут спіткало нас. Оця

крихітна… штучка. Що, коли ми не зуміємо вибавити її?

— Ймовірно, що таки зуміємо, — припустила Елві. — А потім і

наступного пацієнта виволаємо. І після наступного… Ця штучка

підступна й заповзята… але все направиться на добрий лад.

Лусія звела брову догори.

— А ви справді вірите в це?

— Авжеж. Чом би й ні?

— І ви ніскілечки не налякана?

Елві задумалася над цим запитанням.

— Хай навіть і налякана, а страху не відчуваю. Просто нíколи

про це думати.

— Либонь, маєте благословення Боже. А хто скаже це третій

стороні?

Спершу Елві й не втямила, яку це третю сторону має на увазі

Лусія, а тоді пам’ять підкинула їй Фаєзів глузливий голос, і

серце їй стрепенулось. Трішечки аж розсердилась на своє серце

за його скоки, але цим себе аж ніяк не зупинила.

— Я скажу йому, — запевнила вона. — Скажу Голденові.

У магазині Голден сидів, скрутившись над своїм ручним

терміналом. Він поголився і причесався. Хтось попрасував йому

сорочку. «Причесав си, прилизав си…» — мов проспівав їй

внутрішній голосок, але вона його зацитькала.

Із термінала проривався назовні різкий, рипучий голос якоїсь

жінки. «…як зчавлю їм, своїми власними руками, ті яєла, щоб

репетували, на пупа брались! Але це з часом. Та й тебе я знаю: тільки й думки в голові, щоб винести все це на публіку, бо ти ж

дурень заплішений і довбойроб, і вічно про це думаєш. Ти зі

своєю публічністю, мов підліток шістнадцятирічний, закоханий

у звабливі циці юної дівиці. Тільки це й засіло у твоїй довбешці, а більше ж там анічогісінько! Ото перш ніж ти навіть почнеш…»

Десь ізбоку по-ведмежому незграбно притупав до Елві Еймос.

Усмішка його була, як завжди, щира та дружня, але Елві

подумала, чи не криється в ній і гострота бритви. Його широка

лисина завжди нагадувала їй чолопочок якого-небудь

немовляти, тож і в цю мить мусила Елві стримати себе, щоб не

погладити, бо таке ж воно гладеньке.

— Привіт! — мовив Еймос. — Даруйте, але капітан трішки

зайнятий.

— І кого ж він так заслухався?

— Об’єднаних Націй. А доти він як тільки не намагався

спонукнути вашого боса, щоб відпустив нашу старпомку.

— Ніякий він мені не бос, — відрізала Елві. — Мертрі — це

сек’юриті. То геть інша організаційна структура.

— Ну, я не дуже добре знаюся на корпоративних тонкощах.

— Мені просто треба було… — почала була вона, але тут Голден

випростався, втопивши погляд у камеру ручного термінала.

Його уста склалися в жорстку посмішечку… тож як тут було

екзобіологині не загубити нитку своєї думки?

— Дозвольте мені чітко й недвозначно запевнити всіх, — почав

Голден, тихим і твердим, мов камінь, голосом, — що вчинено це

згідно з моїми наказами. Якщо, коли я повернуся, «Королівська

Хартія» побажає притягти мене до юридичної відповідальності

за те, що я наказав моєму екіпажеві вивести з ладу її незаконно

перероблений на бомбу шатл, то я залюбки…

— Доку? — нагадав Еймос.

— Що? Ах, вибачте.