Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">— Та зразу ж по тому, як знов заболіли мені очі.

— І все бачиться тобі… зеленим?

Він кивнув головою. Лусія торкнула руку Елві. Лікарка мовчки

посвітила хлопчикові в око. Райдужка майже не зреагувала, але

Елві помітила щось у рідині за хлопчиковою рогівкою — щось

схоже на занехаяний акваріум. Вона кивнула головою.

Лусія підвелася, усміхнулася тій жінці.

— Почекайте хвилинку з ним, Амандо, гаразд? Я хутко вернусь.

Аманда різко кивнула головою. Елві дозволила, щоб Лусія

вивела її з кабінету прийому хворих і провела коротким

коридором. Надворі тим часом здійнявся дужий вітер, загуркав

дверми й вік нами лікарні.

— Він єдиний, у кого я побачила таке, — сказала Лусія. — І в

літературі нічого про це немає.

— Його матері я начебто не дуже сподобалася, — спробувала

Елві подати це як жарт.

— Її дружину вбили безпеківці КЕХ, — пояснила Лусія.

— Ой, мені так жаль!

Пристрій для аналізів був добрий, але застарілий. Десять, коли

не п’ятнадцять, років давності. Довгий рубець тягся через

нижню частину екрана: щось тут його добряче довбонуло. Елві

припустила, що цей пристрій пройшов довгий шлях від

розтерзаного війною Ганімеда до цієї планети. Дивно, що воно й

досі якось працювало. Та коли Лусія ввела свій код доступу, екран ожив. З вигляду зразок збудника був просто прекрасний.

Витончене розгалуження чогось зеленого, схоже на піктограму

«дерево».

— Почалося це в позаклітинній матриці, — сказала Лусія. —

Низького рівня запалення, але гіршого начебто більш нічого. Я

сподівалася: око самоочиститься.

— Але тепер воно вже в рідині склистого тіла, — сказала Елві.

— Я припускала… — почала Лусія, але Елві вже схопила свій

ручний термінал і почала синхронізувати його з лікарняним

пристроєм. Лише кілька секунд — і вже й знайдено відповідник.

Елві переглянула дані.

— Ось воно, — мовила вона. — Найближчий відповідник — це

щось із організмів, які живуть у дощовій воді. — Лусія похитала

головою, але Елві показала вгору. — Знаєте, чому ці хмари

зеленкуваті? Бо там, угорі, гніздиться цілий біом організмів, що

вишукали способи, як користатися вологою та високим рівнем

ультрафіолетового опромінювання.

— Щось таке, як рослини? Грибки?

— Щось подібне, — сказала Елві. — Це ж не те середовище, де

ми з вами пройшли усі свої цикли. Тут ця ніша, схоже, заповнена до краю. Ціла купа різних видів змагається за

ресурси. Тож я припускаю, що ця крихітка сиділа в дощовій

краплині, яка впала Джейсонові в око, й зуміла прижитися там.

— Було в нього кілька очних інфекцій, але всі вони походили

від подібних організмів. А ця штучка, як ви гадаєте, вона

заразна?

— Не хотілося б так думати, — сказала Елві. — Ми для нього

вновину, як і воно для нас. Еволюціонувало воно на вільному

повітрі у водному циклі. Воно терпить сіль, якщо приживається

в нас, і це є цікава особливість. Якщо й до зараження очі в нього

були слабкі, то він міг виявитися вразливим перед цим

паразитом, але навряд чи це пошириться — хіба що він почне

бризкатися своїми сльозами в інших людей.

— А що буде з його зором?

Елві випросталася. Лусія подивилася на неї серйозно, майже

сердито. Але Елві знала: лікарчин гнів спрямовано не на неї, а

на спільне їхнє жахливе невігластво, з яким обидві вони щосили

змагалися.

— Я цього не знаю. Ми тільки передчували: щось подібне має

статися, раніше чи пізніше, але наразі я не знаю, чим тут можна

зарадити. Хіба що застерегти людей, щоб не виходили під дощ.

— Але ж йому це не допоможе, — сказала Лусія. — Чи могли б

ви попросити допомоги в земних лабораторій?

Сто заперечень замиготіли в голові Елві. «Я не контролюю

дослідницьких команд КЕХ… Усі аналізи даних плануються

наперед, і ця наша заявка чекатиме не один місяць, перш ніж

буде надіслана на Землю… Я тільки-но, сьгодні вранці, отримала

зразок третього біома…» Але пальці її вже вистукували на

терміналі: спершу збереження копії даних із лікарчиного

пристрою, потім переклад їх на формати, яким віддає