Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

знай змінює всі правила? — не сказала, а

просто проверещала вона, сама це усвідомлюючи. Спересердя

шпурнула того метелика додолу — й тут-таки пожалкувала. Воно

то байдуже дохлому метеликові, а тільки цей її жест вийшов

зажорстокий. Фаєз посміхнувся своєю колючою посмішечкою.

— Ти проповідуєш хорам, ставши спиною до парафіян. А

знаєш, чим я займався цілий ранок?

— Пиячив?

— Якби ж то це! Я переглядав дані, з «Ізраеля», про поверхню

планети. Там, на дальшому кінці планети, є ланцюг островів із

чимсь таким, що схоже на метричну імітацію вулканічної

активності. Але ж, наскільки мені відомо, ця планета не має

тектонічних плит (я вже казав тобі про це). Тож кому й на якого

дідька треба мавпувати вулканізм? А знаєш, над чим працює

Мікаела?

— Ні.

— Є такий собі патерн в ультрафіолетовому випромінюванні, котрий сягає тутешнього ґрунту й поводиться немов носій

певного сигналу. Він не існує, поки сонце не зачепить

екзосфери, а вже як дійде сюди, то дає складне й послідовне

патернування. Вона уявлення не має, звідкіля воно йде. Робоча

група Судьям натрапила на таке, що, на їхню думку, може бути

складними молекулами з транс урановими елементами.

— І як же воно працює?

— А я знаю? — запитанням відповів Фаєз.

Елві пальцями правиці взялася за плече, звісивши ліктя

донизу. Спиною потекла струминка поту.

— Я маю…

— …розповісти це Голденові, — підхопив Фаєз. — Кому ж бо

ще?

— Я хотіла сказати, що маю переглянути мої дані.

Допевнитися, чи немає тут якої спільної структури між цим, —

кивнула головою на метелика, — і тим великим чудиськом у

пустелі. Мо’, тут існує якийсь об’єднавчий сенс.

— Як ти не дотумкаєш, то вже й ніхто не, — мовив Фаєз.

Щось у його тонові й голосі привернуло її увагу, й вона

пильніше придивилася до нього. Його вузьке, мов загострене, як

лисячий писок, обличчя було ніби розм’якле довкола очей та

вилиць. Ота припухлість навколо очей стала більша, ніж була

раніше.

— Ти часом не захворів?

Він засміявся й простер руки до обрію, от мов хотів обійняти і

всю цю планету, й цілий всесвіт — усе-все зразу!

— Я в чудовому стані. Просто кращий не буваю. Дякую, що

спитала.

— Вибач. Я тільки…

— Не треба, Елві, — зупинив він її. — Не вибачайся. Просто й

далі розплутуй усе це так, як ти це робиш. Розплутане прики′дай

ще кількома верствами недумання про це, а тоді пливи далі, моя

люба, пливи далі! Всьому, що тільки допомагає тобі триматися

розумною і дієздатною в такому пекельному закутні, я послужу

прапороносцем. Навіть молитимусь за тебе, разом із Саймоном, по неділях уранці. От так близько беру я це до серця.

Благословляю все, що тобі на благо.

— Дякую!

— Бувай! — помахав він рукою. — Але одне зроби, перш ніж

ізно ву пірнути у повінь твоїх даних, добре? Побачся з лікаркою

Мертон. Чимсь вона дуже стурбована.

* * *

Хлопчикові, що сидів на лікарняному столику, було шість

років. Шкіра його мала таку саму темно-брунатну барву, що й у

Елві, але була ще й з попелястим відтінком. Не сухість, а щось

іще глибше. Очі налиті кров’ю, от ніби він допіру гірко

наплакався. Можливо, що й плакав. Його мати стояла в кутку, згорнувши руки на грудях і сердито кривлячись. Лусіїн голос

звучав уривчасто, але спокійно, та ще плечі були підняті до

рівня вух.

— Тож я бачу це ось тут, — сказала вона, пальцем відтягуючи

хлопчикову щоку донизу й відкриваючу тонку щілину між

спідньою повікою та загрубілою поверхнею очного яблука. Явне

знебарвлення, якого навіть те сильне почервоніння не могло

повністю приховати. І ледь помітний зелений відтінок.

— Розумію, — сказала Елві. Усміхнулася хлопчикові. А він

усмішкою не відповів. — Ну, то скажи, Джейкобе…

— Джейсоне.

— Вибач, Джейсоне. Як давно ти почав погано бачити все?

Хлопчик стенув плечима.