Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

Того дня Лоран сказав їй, що вона гарна, і говорив так щиро й переконливо, що Ніколь уперше в житті тоді повірила. А зараз веселилася з душі, розуміючи, як помилялася.

Лоране! Він змусив її змінитись. Адже наступного разу Ніколь прийшла до нього цілком пристойно одягненою.

Фото другої фотосесії також були тут. Тоді Лоран попросив її позувати і думати про Даніеля. Але вона не могла, бо Лоран був такий гарний і веселий, і весь день займав її думки. Того дня Ніколь позувала і не думала про Даніеля. Вона хотіла подобатися Лорану. І зараз дивилася на ці фото та розуміла, що ще тоді закохалася у Лорана. Це було так видно на фото зараз, коли вона усвідомила свої почуття до нього. І Лоран теж її кохає! Ніколь не могла повірити своєму щастю.

Жаль, що його не було поруч, бо хотілося кричати про свою любов до нього.

Кошеня потерлося об ногу Ніколь, і вона, підхопивши його на руки, рішучим тоном сказала:

– Ну, нічого страшного, Айворі, ми дочекаємось Лорана!

Лоран летів у літаку. Він повертався додому через два тижні. У Нью-Йорку на нього ніхто не чекав. Але робота зобов'язувала повернутися до своєї постійної обителі. Стюардеса посміхнулася йому всоте за весь час перельоту, це була ще одна прихильниця його творчості. Вона наполегливо залицялася до нього і всім виглядом давала зрозуміти, що хоче зустрітися з ним після того, як її робота закінчиться. У неї було світле кучеряве волосся. У голові Лорана відразу виник образ Ніколь.

Лоран заплющив очі і віддався спогадам. Ні, у Ніколь волосся було кольору стиглої пшениці. Такого незвичайного насиченого теплого відтінку, що ідеально поєднувався з її прекрасними блакитними очима. Сама досконалість!

Літак пішов на зниження. Чоловік, який сидів поруч із Лораном, дуже нервував і метушливо втискався у крісло. На його обличчі виступив піт і він часто дихав. Лорану було байдуже, як саме приземлиться літак. Він втомився блукати світом і вже ні в чому не бачив сенсу.

Природа створила його однолюбом, відданим, вірним чоловіком лише одній, особливій жінці. Найдивніше те, що сам Лоран не вибирав, кого любити. Йому це не було дано. Небо ніби знущалося з нього: створило вірну, віддану душу, але, поскупившись, відразу забрало перше кохання, а потім і друге через багато років. Можливо, небеса полінувалися створити йому пару?

Літак приземлився вдало. Чоловік, що сидів поруч, був такий радий, що довго виправдовувався перед Лораном за те, що тримав його за руку весь час посадки.

— Нічого страшного, — відповів Лоран і посміхнувся.

Раніше він розсміявся, адже нечасто доводилося тримати іншого чоловіка за руку, немов породіллю під час потуг. Але він залишився байдужим, бо на душі було тяжко. Зараз він повернеться до порожньої квартири, наповненої спогадами, і знову зіткнеться з самотністю. Це так страшно та безглуздо! І він не знав, як із цим боротися.

Лоран їхав у таксі і уявляв, що повертається додому, де на нього чекає Ніколь, вона його дружина, зустрічає, обіймає, цілує…

Все самообман, звісно! Ніколь, напевно, вже одружена з Даніелем. Він дуже сподівався, що її вибір виявиться виправданим і справді вірним.

Таксист звернувся до Лорана і вивів його із задумливого стану:

– Ви не заперечуєте, якщо я ввімкну музику?

– Я тільки за"! - відповів Лоран і посміхнувся. Музика краща, ніж тиша.

Таксист, щекастий чоловік років п'ятдесяти, радісно засміявся і сказав:

– Вам сподобається, композиція називається «Божевільний світ».

Лоран потер підборіддя і вслухався у слова пісні:

Я дивлюся навколо – знайомі обличчя,

Все те саме місто, ті самі особи.

Погляди порожні. Нема емоцій.

Іду в себе, топлю своє горе.

"Завтра не буде".

Ті сни, в яких я вмираю,

Найкраще, що зі мною траплялося...

Важко сказати тобі про це,

Важко це прийняти.

– Як вам подобається? – Набрид таксист.

– Дуже сумно, – констатував Лоран і ще більше похнюпився. Це його життя.

Вони приїхали за адресою, і Лоран, розрахувавшись з таксистом і забравши свою валізу та сумку, пішов до будинку.

Він увійшов до своєї квартири з важким серцем. Поставив на підлогу валізу і зняв із плеча сумку. Лоран не встиг її опустити на землю, тому що в повному ступорі дивився на Ніколь.

Ніколь знала, що він здивується і навіть сподівалася, але Лоран був шокований і стурбований. Зелені очі свердлили її запитальним поглядом.

– Ніколь?.. – тільки й зміг сказати Лоран, гублячись у здогадах, чому вона зараз перебуває в його квартирі в одній лише футболці. Його футболці!

Ніколь радісно сміючись підбігла до Лорана, їй не терпілося обійняти та поцілувати його. Вона так скучила за ним, він виглядав таким приголомшливо сексуальним.

– Я хотіла зробити сюрприз та здивувати тебе. Ну і ще розібратися в собі, і цього разу бути впевненою в тому, що маю намір зробити.