Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Підійшовши ближче, побачили підкоп під парканом. Більш за все, що зараз на приватній території є діти. Мілана попросила Степана підняти її на плечах. Так вона зможе заглянути через паркан. Все робили тихо та обережно. Коли дівчина поволі виглянула то побачила трьох хлопців та двох дівчат. Вони стояли біля одного з виходів та намагались відчини його. Було видно, що в них нічого не виходить, тому що діти виглядали злими та сумними одночасно.

Загін племені Вітрів вирішили швидко пролізти під парканом, оскільки на шляху до входів стояло декілька вантажівок, дітей ніхто не побачить, тому вони зможуть напасти несподівано. Аліша пролізла першою, за нею Мілана та Степан. Як тільки всі діти були на приватній території, дістали палиці та приготувались до бійки. Звичайно, малоймовірно, що бійка буде, адже плем’я Вітрів прийшло в кількості десяти дітей – а ті п’ятеро не зможуть нічого зробити. Сили не рівні, хоча якби вони були каратистами, як Юра з парку Совки, можна було б посперечатись.

Мілана побігла до виходу, біля якого стояли незвані гості, всі інші кинулись за нею. Вискочивши на відкриту місцевість, діти вишукувались в ряд та приготувались до бою. Як тільки прибульці побачили натовп, схопили свою зброю та вискочили вперед.

Так, так, - мовила Мілана, повільно піднімаючи палицю вгору, - я пропоную поговорити перед тим, як махати палками. Що скажете? А про що нам з Вами говорити – сказав хлопець років одинадцяти, не високий, але вдягнений не менше ніж в три кофти, куртки не було, - ви собі самі, ми собі самі. Не заважаємо ж вам? Не зовсім, - Мілана випрямилась та сперлась на свою палицю, - цей гіпермаркет належить племені Вітрів.

Хлопець підняв брови та подивився на магазин. Він сказав, що вже чув про плем’я Вітрів та про війну з Імператорською Школою, яка програла її та розбіглась.

Ви дійсно тримаєте Імператрицю у себе в в’язниці? - спитала дівчина, що стояла поряд з хлопцем, - Чому Ви не відпустите дівчину? Тому що вона може наробити багато біди знову, - відповіла Мілана, - давайте ми з Вами просто розійдемось та й все. Це наша територія, але і конфліктів ми не хочемо.

Чужинці опустили свою зброю, але не хотіли так просто йти. Вони все намагались домовитись про спільний доступ. Все ж таки на дворі зима та треба ділитись. З одного боку, Мілана відчувала провину. Дійсно, чому плем’я Вітрів має право щось брати, а інші ні? Та з іншого боку, скільки раз їх проганяли від захоплених магазинів і нікого не хвилювало становище дітей. Та Степан вийшов вперед та врятував ситуацію.

Дивіться, все просто, - почав хлопець, - ми можемо обмінюватись з вами. Не за гроші звичайно, але у вас можуть бути корисні речі для нас. А ми вам зможемо виміняти теплі речі, - він махну в головою в сторону двох чужинців, що стояли в кінці зграї та тряслись від холоду. Та нам не має, що зараз вам запропонувати, - засмутився хлопець, - а теплі речі нам потрібні зараз. Їжі в нас практично теж не залишилось. Ми маємо лише вогонь та автомобілі, в яких ховаємось від снігу.

Мілана підняла брови та спитала звідки діти. Вони зам’ялись, не бажаючи відповідати. Та дівчина припустила, що вони могли бути з племені, що жило біля заправки, на автомобільному майданчику. Хлопець був вражений тим, що командирка племені Вітрів здогадалась правильно, та до себе все одно не запрошували.

Якщо ж ви біля заправки, ви можете нам привозити паливо, - поміркувала Мілана, - а ми вам за нього будемо давати їжу та одяг. Ми не знаємо як те паливо треба діставати, - хлопець почухав потилицю, - воно ж під землею, а електрики нема. Та й навіщо вам те паливо?

Степан смикнув Мілану, щоб вона не розповідала про генератор, та дівчина запропонувала все ж прийти до них разом з Давидом, який навчить вручну викачувати потрібне їм паливо. Чужинці підняли плечі, погоджуючись та почали збиратись. Обійшли загін племені Вітрів по кругу та пролізли під паркан.

Ти не спіши так швидко домовлятись, - почав Степан, - вони можуть влаштувати нам пастку. Бачиш, ми навіть не домовились про зустріч. Погодились та пішли собі. Не хвилюйся, - Мілана торкнулась хлопця за руку, - вони навіть не знають, де ми живемо. Все буде добре.

 

Пригоди двісті першого дня на тому й закінчились. Діти племені Вітрів зайшли до гіпермаркету та зібрали продукти та речі. На всякий випадок, на вході залишили одного дозорного. Якщо б була якась небезпека, чи чужинці повернуться, він мав повідомити всіх хто в середині. Та чужинці не повернулись. Слова ж Степана не вилазили з голови командирки. Вона розуміла, що з приходом зими, дітям навколо стане важче. Все це може тільки погіршити все. Магазині або пусті, або майже пусті. Таких гіпермаркетів, як цей, теж не так багато.

Мілана зітхнула, розуміючи, що спокійні часи можуть швидко закінчитись. Ще не відомо, що буде далі. Зараз йде та не припиняється сніг, а що буде завтра? А якщо вдарять морози? Якщо замерзнуть всі колонки та вони не зможуть діставати паливо для генератора? Без генератора взагалі буде дуже важко.

Загін племені Вітрів зачинили за собою двері, прибрали сліди та пішли додому. Звичайно, Мілана розповіла ватажку Замку Вітрів про зустріч з розвідниками племені, що жило на автомобільному майданчику. Вирішили подумати про візит до того племені. Але цей візит має бути не малою кількістю. Все ж таки, якщо чужинці будуть битись, треба показати що плем’я Вітрів має силу. Та це питання відклали поки.