Джон Максвелл Кутзее - Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

скаржуся на містера Кутзее, — сказала я, — я тільки прошу вас: якщо у вас є якась справжня вчителька англійської мови, чи може Марія Реґіна ходити до неї?

Директорці це не сподобалося. Вона похитала головою:

— Це неможливо. Містер Кутзее — єдиний учитель, єдина людина в нашому штаті, що додатково викладає англійську мову. Іншого класу, до якого могла б перейти Марія Реґіна, немає. Ми не маємо таких розкошів, місіс Насіменто, щоб запропонувати нашим дівчатам низку вчителів, серед яких можна обирати. Крім того, попри всю повагу до вас, чи здатні ви судити як слід про викладання містера Кутзее, якщо ми обговорюємо сьогодні лише його рівень як учителя?

— Містере Вінсенте, я знаю, що ви англієць, тож не сприймайте цього особисто, але є така певна англійська манера, яка доводить мене до сказу, і доводить до сказу багатьох людей, бо образу прибирають у шати гарних слів, немов у цукор, що огортає пігулку. Dago — думаєте, я не знаю цього слова, містере Вінсенте? «Ти, португальська dago, — казала вона мені. — Як ти смієш приходити сюди і критикувати мою школу! Забирайся назад у халупи, з яких прийшла!»

— Я мати Марії Реґіни, — сказала я, — і тільки я можу сказати, що добре для моєї доньки, а що ні. Я не прийшла завдавати клопоту вам, чи містеру Кутзее, чи комусь іще, але кажу вам тепер, що Марія вже не ходитиме на уроки до цього чоловіка. Це моє останнє слово. Я плачу, щоб моя донька ходила до доброї школи, школи для дівчат, я не хочу, щоб вона ходила на уроки, де вчитель не є справжнім учителем, не має диплома і навіть не англієць, а бур.

Можливо, мені не треба було вживати це слово, воно було наче dago, але я була сердита, я була спровокована. Бур — у її маленькому кабінеті те слово вибухнуло, мов бомба. Слово-бомба. Але не таке погане, як «божевільний». Якби я сказала, що вчитель Марії Реґіни з його незрозумілими віршами і прагненням домогтися, щоб його учениці палали яскравим вогнем, божевільний, тоді та кімната справді вибухнула б.

Обличчя директриси мов застигло.

— Місіс Насіменто, — сказала вона, — це я і шкільний комітет вирішуємо, хто має кваліфікацію, щоб викладати тут, а хто не має. На мою думку і на думку шкільного комітету, містер Кутзее, що має університетський диплом з англійської мови, має адекватну кваліфікацію для тієї роботи, яку він виконує. Ви можете, якщо хочете, забрати доньку з його класу, ба навіть можете забрати її зі школи, це ваше право. Але пам’ятайте, що кінець кінцем, від цього постраждає лише ваша донька.

— Я заберу її з класу цього чоловіка, але не забиратиму зі школи, — відповіла я. — Я хочу, щоб вона отримала добру освіту. Я сама знайду для неї вчителя англійської мови. Дякую, що прийняли мене. Ви думаєте, що я просто бідна жінка-втікачка, яка нічого не розуміє. Якби я розповіла вам усе про нашу родину, ви б побачили, як ви помиляєтесь. До побачення.

Утікачка. Вони знай називали мене втікачкою у своїй країні, тоді як насправді я прагнула втекти з неї.

Коли наступного дня Марія Реґіна прийшла зі школи додому, на мою голову впала справжня буря.

— Mamãe, як ти могла це зробити? — кричала вона на мене. — Як ти могла зробити це за моєю спиною? Чому ти завжди втручаєшся в моє життя?

Протягом тижнів та місяців, відколи містер Кутзее приходив до нас, мої стосунки з Марією Реґіною були напружені. Але раніше донька ще ніколи не казала мені таких слів. Я намагалася заспокоїти її. Ми не такі, як інші родини, казала я їй. Інші дівчата не мають батька в лікарні і матір, що змушена принижуватись і заробляти кілька пенні, щоб дитина, яка вдома й за холодну воду не береться і не каже тобі «спасибі», могла брати додаткові уроки з того, додаткові уроки з сього.

Звичайно, ті слова були неправдою. Я не могла б бажати мати кращих доньок за Жоану й Марію Реґіну, дівчат серйозних і роботящих. Але інколи треба бути трохи суворою навіть до тих, кого любиш.

Марія Реґіна була така розгнівана, що не чула жодного мого слова.

— Я ненавиджу тебе! — кричала вона. — Думаєш, я не знаю, чому ти робиш це? Тому, що ти ревнива, тому, що не хочеш, щоб я бачила містера Кутзее, бо ти хочеш його для себе!

— Я ревную до тебе? Яка дурниця! З якої речі я повинна хотіти собі цього чоловіка, що навіть не є справжнім чоловіком? Так, кажу тобі: він несправжній чоловік. Що ти знаєш про чоловіків, ти, дитино? Чому, на твою думку, цей чоловік прагне бути серед юних дівчат? Невже, по-твоєму, це нормально? Чому, ти думаєш, він заохочує тебе мріяти, фантазувати? Таких чоловіків до школи і близько не можна підпускати. А ти — ти повинна бути вдячна! Я рятую тебе. А ти за те викрикуєш образи і звинувачуєш мене, рідну матір!

Я побачила, як її губи безгучно ворушаться, наче не було слів, досить гірких для того, що накипіло в неї на серці. Потім вона обернулася й вибігла з кімнати. За мить повернулася, вимахуючи листами, які отой чоловік, отой її вчитель, прислав мені, а я складала їх у бюро без ніякої особливої причини, я, звичайно, не цінувала їх.

— Він пише тобі любовні листи! — верещала донька. — І ти пишеш любовні листи йому! Це огидно! Якщо він ненормальний, чому ти пишеш йому любовні листи?

Звичайно, її слова були неправдою. Я не писала йому любовних листів, жодного! Але що я могла зробити, щоб бідолашна дитина повірила в це?

— Як ти сміла! — крикнула я. — Як ти сміла нишпорити в моїх приватних паперах?!

Як я хотіла тієї миті, щоб я була спалила ті листи, про які ніколи не просила!

Марія Реґіна тепер уже плакала.

— Мені треба було не слухати тебе! — хлипала вона. — Мені треба було не дозволити тобі запрошувати його сюди. Ти тільки зіпсувала геть усе.

— Бідолашна дитино! — мовила я й обняла її. — Повір мені, я ніколи не писала листів містерові Кутзее. Так, він писав мені листи, я не знаю чому, але я ніколи не відписувала. В цьому аспекті він мене не цікавив, анітрохи. Люба моя, не дай йому стати між нами. Я лише намагаюся захистити тебе. Він тобі не годиться. Він дорослий чоловік, а ти ще дитина. Я знайду тобі іншого вчителя. Я знайду тобі приватного вчителя, що