Анні Кос - Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос

— Справді? Не знав. Але в усьому іншому ви не помилилися, браво, — Говард підвівся і вклонився, підкреслено шанобливо, потім сів назад і, трохи понизивши голос, вимовив: — У такому разі дозвольте озвучити те, заради чого, власне, я й наважився перервати ваше усамітнення.

— Еньяне Брамс, — Марсела застережливо поклала руку поверх його зчеплених у замок пальців. — Нам обом, безперечно, лестить ваша увага, проте ми з еньяном Гоффом поки що не готові переривати цю чудову подорож. Не вважайте за жіночий егоїзм, однак, гадаю, ми заслужили на медовий місяць або навіть рік.

— Навіть якщо я готовий запропонувати вам дуже щедру компенсацію за створені незручності?

— На жаль, ваші джерела знову помилилися: я не найманка.

— Неточно висловився, — усміхнувся Говард. — Я пропоную плату зовсім не за дії, а лише за ваш розум. Ви, як ніхто інший, знаєте придворні підводні течії і неписані закони вищого суспільства. Нам усього лише потрібна консультація, аналіз, кілька слушних порад щодо традицій укладання шлюбів у деяких, вельми специфічних випадках. З усім іншим я впораюся сам.

Марсела кинула короткий погляд на секретаря, але той не посмів втрутитися в розмову.

— Вибачте, еньян Брамс. Можливо, пізніше. Суттєво пізніше, — вимовила нарешті Марсела.

— Це означає «ні»?

— Я не настільки легковажна, щоб казати вам і вашій родині «ні». Лише «коли-небудь».  

— Запевняю, вам дозволено все, зокрема й відмова. Цінність багатьох порад полягає у щирості та добросердечності. В іншому разі вони можуть стати небезпечними і навіть призвести до біди. Утім, буду радий, якщо ви передумаєте. Якщо це станеться до того, як плавання завершиться, дайте мені знати. Якщо пізніше, напишіть за цією адресою, — Говард вийняв із кишені жилета картку, підписану золотим чорнилом, і поклав її на стіл, потім встав і вклонився. Магоплав якраз вийшов з-під захисту мису і розсік носом першу справжню хвилю. Палубу відчутно хитнуло. — О! Вітаю у відкритих водах. Дивовижний простір для маневру, правда ж? — усміхнувся еньян Брамс. — Моя повага, леді Гейб. Еньян Гофф, тисячу вибачень, що завдав клопоту.

Він кивнув і неспішно вирушив на прогулянку вздовж борту. Слідом покірно попленталася худенька дівчина. Марсела б назвала її миленькою, якби не вираз ретельно прихованої ненависті в очах незнайомки. Причому ненависті, спрямованої зовсім не на леді Гейб із супутником.

Йєнс проводив обох важким поглядом:

— Це було несподівано, — констатував він.

— Радше неминуче, — зітхнула Марсела, розглядаючи картку. — А хто ця дівчинка поруч із Говардом? Не помічала її раніше.

— Начебто прийомна дочка або племінниця, не знаю напевно. Вона тримається тихіше води і нижче трави і рідко виходить із каюти.

— Тоді звідки відомості про спорідненість?

— Чужі розмови, — напружено відгукнувся Йєнс. — Вибач, але звичку слухати не так-то легко відкинути.

— Прийомна донька... Майже сім'я… Як же не вчасно. Яка наступна зупинка? 

— Таорміні, крихітне містечко, ми зайдемо туди, щоб поповнити запаси води. Потім — через два дні шляху на захід — сонячний Палерм'ю.

— Палерм'ю, вулиця фонтанів, будинок чотири, — зачитала Марсела, перед тим як відправити крихітний клаптик паперу за борт. — Як думаєш, може, нам варто продовжити подорож сушею? Ця хитавиця така нав'язлива, не впевнена, що витримаю її довго.

— Хочеш прийняти його пропозицію? — з ледь прикритим сумом уточнив Йєнс, відвертаючись до синьої поверхні води.

— Навпаки, — Марсела торкнулася щоки супутника і змусила його подивитися собі в очі. — Я подолала своїх демонів і точно знаю, коли слід зупинитися, щоб не втратити того, хто по-справжньому дорогий. У нас є свобода, молодість, половина статків Гейба. При цьому ніхто не стане нас переслідувати, щоб мститися чи з'ясовувати стосунки. Такі подарунки долі треба цінувати. Однак, — забарилася вона, — світ навколо нас не бажає зупинятися. 

— Звучить так, ніби ти все ж хочеш продовжити гру.

— Не хочу, але дещо мене зачепило. Та дівчина, вона така юна, недосвідчена й, схоже, налякана. Ти ж теж помітив, як дивно вона дивилася? Обіцяю, що викину цю історію з голови, щойно ми переконаємося, що йдеться про якесь дрібне шахрайство або щось подібне.

— Отже сходимо в Таорміні?

— Можливо. Однак вирішувати тільки тобі, я достатньо вирішувала за нас двох, — дуже серйозно відгукнулася леді Гейб.

Йєнс витримав її довгий погляд, потім повільно підвівся, подав леді руку і притягнув її до себе, наплювавши на здивовані погляди оточуючих. 

— Тоді на нас чекає ще одна шахова партія. Граєш чорними чи білими?

— О ні, любий. Правила ми визначаємо самі, а це означає, що леді завжди ходить перша.

===========

Ось і все, цю історію завершено)))) Та чи завершено пригоди у світі архітекторів магії? Точно ні! «Леді ходить перша» вже на сайті!

Підписуйтеся й читайте з задоволенням, а я буду рада вашим відгукам та лайкам :)

PS. Також запрошую до читання "Темного шляху", масштабного пригодницького фентезі про юну Йорунн, її темний дар, небезпечного наставника й таємницю, заховану між світами.

Ваш автор.

===========

Кінець