Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Гліб, до речі, теж оцінив фотографії. Але, на відміну від дітей, розсіюватися на дрібниці не став. З’їздив у студію до Самойлової, помучив її добрих дві години, вибираючи найкращу фотографію, а потім зробив сюрприз…

Їдучи вранці на навчання, Настя чекала всякого, особливо з огляду на те, що Імагін той день збирався провести вдома, але не того, що повернувшись увечері, застане в спальні власний портер у повний зріст на пів стіни.

— Господи, Імагін, я ж тепер спати тут не зможу! 'Вона' буде дивитися постійно… Жах якийсь… Заберімо її?

Забирати Гліб навідріз відмовився, аргументуючи тим, що 'вона' хоча б дивиться на нього лагідно, не те, що деякі…

І, якщо вже говорити правду, фотографію він вибрав непогану, просто першою реакцією був шок, а під час шоку якось думки самі повертаються в не дуже позитивну сторону.

Того вечора Настя довго крутилася біля фотографії, придивляючись, звикаючи, оцінюючи…

А ввечері, уже лягаючи спати, вирішила, що Гліб усе ж заслужив похвали. Похвалила. Він пожартував, що так робити сюрпризи набагато приємніше. Хоча тоді Настя думала, що пожартував, а виявилося — зовсім навіть ні.

Через тиждень, повернувшись додому, у спальні її знову чекав сюрприз, тепер ще більш неочікуваний.

— Що це, Глібе? — дівчина тицьнула пальцем у жердину, яка розташовувалася тепер практично в центрі спальні.

— Цей… пілон, — Імагін же знизив плечима, відсунув застиглу у дверному отворі дівчину, увійшов, сів на ліжко, обводячи поглядом спочатку Настю, потім жердину, знову Настю, знову жердину. Недвозначно так оглядаючи.

— Навіщо? — а Веселова чомусь знову розлютилася. Мабуть, уся річ знову в шоку.

— Ну ти ж ходиш, я знаю. Зможеш вдома тренуватися… — чоловік мило усміхнувся. Навіть складно запідозрити в цій простоті підступ. А він же є. Тренуватися вона зможе… Вона-то, звичайно, зможе, але його куди більше цікавить можливість спостерігати за тренуваннями. І не поясниш же, що виглядати це може на початках не так естетично… Ні, колись Настя, звичайно, хотіла зробити щось подібне — тому і пішла тренуватися. Хотіла згадати молодість, згадати часи метелика, дуже хотіла знову зловити на собі хоч один такий важкий, жадібний погляд, як за часів, коли вона танцювала в Батерфляї, ще недоступна й далека, а він дивився, пропалюючи дірки… Але його ініціатива здивувала. — Краще б ось там станок із дзеркалом зробив, щоби могла тренуватися… — А тому й зізнатися, що здивувала знову приємно, було складно.

На наступний день 'он там' не менш надійно, ніж пілон, був прикручений уже станок. Чого в Імагіна не забрати — так це старанності.

Особливо тоді, коли ця старанність може вилитися для нього в приємності.

Життя поступово входило в зовсім уже навколо сімейне русло. Самій Насті іноді здавалося, що це відбувається якось підозріло швидко й неправдоподібно безпроблемно. Усе їхнє із Глібом притирання звелося до декількох перших тижнів, а потім навіть те, що спочатку моторошно дратувало, якщо не викорінити (в ньому або в ній), то стало належним, з чим цілком можна змиритися.

У них навіть ранковий і вечірній графіки були узгоджені. Хто за ким йде в душ, хто на скільки хвилин ставить раніше будильник, якщо виїжджати належить удвох, хто готує каву, хто відправляє хліб грітися, хто дістає з холодильника масло, щоби розмерзлося.

Поводившись по-джентельменськи, першою в душ Настю зазвичай пускав Гліб, хоча джентльменства в цьому було не так-то й багато. Часто, бубонячи щось про те, що вона занадто довго возиться, Імагін просто ввалювався слідом, поєднуючи приємне з марним, а ще відбираючи час у сніданку й інших ранкових процедур.

Можливо, хтось був би проти такого свавілля, але Настя не заперечувала. Зрештою, який сенс чомусь соромитися, якщо це тішить обох?

Розмірковуючи подібним чином, Веселова ніколи не відмовляла собі й у ще одному задоволенні — ніби як чистячи зуби, стежила поглядом спочатку за прозорими запітнілими стулками душової, з якої іноді долинало щось схоже на невиразний спів і видно було силуети одного дуже цікавого їй суб’єкта, потім за тим, як цей суб’єкт виходить, обтрушується, забризкуючи все навколо, зокрема і її, зав’язує на стегнах рушник, до пуття навіть не витираючись, а потім підходить до неї, обіймає, намочуючи піжаму, тягнеться за своєю щіткою.

На Настине незадоволене 'знову-Імагін-трясця-сушити-доведеться-навіщо-тобі-взагалі-рушник?', відповідає, що рушник йому дійсно ні на що і його спокійно можна зняти, а потім сміється, коли Настя закочує очі.

Забирає з рук дівчини тюбик із пастою, який вона завжди тримає до останнього — спеціально, щоби йому довелося зайвий раз доторкнутися, видавлює на щітку, відправляє до рота.

А потім чистить зуби, корча пики й не забуваючи ковзати вільною рукою під одягом нареченої, полоще рот, випрямляється.

— Насте, ти мені тільки скажи, де ти такі-то береш? — і ніби як здивовано намацує усе, що приховано під піжамними шортами. — Вони у тебе завжди ніби з дитячого світу. Не слони, так їжачки, як не їжачки, то ще звірина якась… — Імагін обурювався, намацуючи вже не тканину. — Може, ми тобі нормальну піжаму купимо? Як у дорослих, щоби тут відкрито… — ковзнув однією рукою вгору по животу, оголюючи шкіру, — тут розріз… — а другу перемістив із попи вперед, на стегно.