Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Кинувши карти, Пеланкі Моулас щось пробурмотів, і Жилберто Кашоррау голосно промовив:

— На сьогодні гру закінчено…

Ариґоф розчаровано посунув до виходу в супроводі розкутих дам і підбадьорливих вигуків. Узявши в касі гроші, він накупив для всіх шампанського і подався до Терези, білявої красуні, безтямно закоханої в негра, королеви, неперевершеної у географії та незрівнянної в ліжку. Його аж розпирало від гордості й пихи: на нього навіть злі чари не діяли, бо чи можна поробити такому першокласному гравцеві, як Ариґоф? Та зроду-віку!

Пеланкі Моулас напружено думав про те, що сталося. Лулу тільки знизував плечима, а Жилберто Кашоррау цілком погоджувався з Максимо Салесом: тут не обійшлося без шахрайства, брудного, зухвалого і ганебного шахрайства. І тільки Антоніо Дединьйо, якого щойно втопили у морі дам, приречено чекав вироку.

— Спершу з’ясуймо, що ж усе-таки сталося, — урочисто почав професор.

Пеланкі Моулас знизав плечима: от нехай тепер розгрібають усю цю плутанину, нехай викликають поліцію, роблять приватні розслідування, а от він, істинний калабрієць, нюхом чув, що тут щось нечисто і йдеться зовсім не про шахрайство. І відчував він це не просто так…

А Зулміра Сімоенс Фагундос, перша секретарка, примадонна, незмінна фаворитка Пеланкі Моуласа, раптом грайливо всміхнулася:

— Ой, Пекіто, щось мене мацає… Щось пестить мої перса, любий… і ой як пестить…

Пеланкі Моулас тільки перехрестився.

8

ОТАКИЙ НЕПЕВНИЙ, МЕТУШЛИВИЙ ТА ЕМОЦІЙНИЙ був той період життя. Втомлені та схвильовані, доктор Теодоро та дона Флор кидалися з одного кінця міста в інший, з банку в нотаріальну контору, звідти в муніципалітет. Доні Флор довелося відпустити учениць до кінця тижня, а доктор Теодоро майже не показувався в аптеці. Зі своєю звичною лузитанською прямотою Селестино заявив доні Флор:

— Якщо ви й справді хочете купити дім, відкладіть на кілька днів ваші дурнуваті заняття, бо нічого з того не буде…

З’явився ще один претендент, і якби не добра воля банкіра, вони б знову втратили нагоду придбати будинок. Знову за крок до успіху будинок був майже в їхніх руках, але сталася невеличка затримка в нотаріуса: їм знадобилося кілька днів, щоб підготувати до підпису угоду. Завдаток колишньому господареві вже виплатили, гроші на нього таки зняли з рахунку дони Флор.

За ці дні попід тверду та сильну руку свого чоловіка дона Флор обійшла, здавалося, пів-Баїї. Вдома їх майже не було, заходили тільки поїсти, поспати, але того мізерного часу їм не вистачало, щоб хоч трохи відпочити. Та й про який відпочинок могла бути мова, коли щойно вона переступала поріг дому, відразу ж з’являвся Гульвіса, який був чимраз нахабніший і зухваліший у своїх намірах спокусити її на любощі та схилити до перелюбу…

— Перелюб? Та про який перелюб ти кажеш? — питав він лукаво. — Чи ж я не твій законний чоловік? Де ж це бачено, щоб дорослу жінку та й у зраді звинувачували через любощі з власним чоловіком? Та чи ж не ти присягала мені у вірності перед суддею та падре? І де ти взагалі бачила, люба Флор, платонічні, як ти оце пропонуєш, стосунки? Що вже й казати про платонічний шлюб? Це ж повний абсурд…

І все це він нашіптував медовим, ніжним голосом, вдаючись до цілком начебто логічних аргументів, прагнучи похитнути дону Флор у її переконаннях:

— Кохана, хіба ж ми одружилися не для того, щоб кохати одне одного? У чому ж тоді проблема?

На своїй руці дона Флор іще відчувала дотик руки доктора Теодоро, навіть чула запах його поту, адже отак попід руку вони сьогодні оббігали вздовж і впоперек усе місто, залагоджуючи безліч паперових питань. Голос Гульвіси постійно вибивав її з колії — як тут відпочинеш, коли від небезпеки, яка тобі загрожує, ти, мов напнута струна? Так, їй загрожувала небезпека віддатися на поталу його медового голосочку, Гульвісині солодкі слова огортали її млосною паволокою, а його палець грайливо торкався її вуст. Усе це так спокушало і вабило дону Флор, що не раз було опам’ятовувалася вже в його обіймах. Тоді силою виривалася з його рук: о ні, ні, вона йому не віддасться, нізащо!

Не віддасться; хоча дещо в ці буремні дні вона йому таки дозволила: зовсім трішечки невинних пестощів. Та чи й справді такі невинні були ті швидкоплинні ласки?

Одного вечора після чергової біганини містом (доктор затримався в аптеці) дона Флор зняла сукню, скинула черевички і панчохи та розляглася на кованому ліжку в самій лише білизні. Навколо панувала тиша і тільки легенький вітерець блукав порожніми кімнатами. Дона Флор зітхнула.

— Ти втомилась, люба? — Гульвіса ліг біля неї.

Звідки його принесло, де ж він так причаївся, що дона Флор його й не помітила?

— З ніг падаю… Щоб запопасти в них якийсь дурний папірець, треба півдня згаяти… І хто б міг подумати?

Гульвіса пестив її лице.

— Але ж ти щаслива, люба…

— Я ж завжди мріяла про цей дім…

— А я завжди мріяв подарувати його тобі…

— Ти?

— Не віриш? Зрештою, маєш право… І все-таки, знай, моєю найбільшою мрією було подарувати тобі цей дім. І колись мені таки мало би аж так поталанити, щоб на «17» випала необхідна сума… І тоді я прийшов би до тебе вже з угодою, і це стало б чудовою несподіванкою… Тільки так мені й не випало такої нагоди… Ти не віриш мені?

Дона Флор усміхнулася.

— Та чому б я тобі не вірила?..

Відчувши на обличчі ніжний Гульвісин подих, вона спробувала якнайшвидше вивільнитися з його загарбницьких обіймів.

— Перестань…

Але він лише цнотливо попросив дозволу притулити свою біляву голову до її грудей.

— Тільки заприсягнися, що ти не…

— Присягаюся…

Яка ж це була солодка мить, дона Флор відчула м’який подих Гульвіси в себе на грудях і ті руки, могутні руки, які берегли її спокій. Однією він пестив її лице, торкався до волосся і від цих дотиків минала втома. Отак, у його обіймах, втомлена денною метушнею, дона Флор поринула у сон.

Коли прокинулася, кімната вже куталась у сутінки, а з роботи повернувся доктор Теодоро.

— Ти спала, кохана? Уявляю, як ти стомилася, бідолашна… Мало того, що витратила всі свої гроші, а тут ще й уся ця біганина…

— Це все дурниці, Теодоро… — дона Флор сором’язливо прикрилася простирадлом.

У сірості вечірніх сутінків вона пошукала поглядом Гульвісу, та його не було. Мабуть, пішов, почувши докторові кроки. Невже він ревнує її до Теодоро? Дона Флор усміхнулася. Гульвіса, звісно ж, це заперечував, але дона Флор усе одно так вважала.

Доктор Теодоро вдягнув піжаму. Дона Флор накинула халат і встала з ліжка. Чоловік узяв її за руки:

— Стільки клопотів, правда ж, люба? Але вони того варті, зараз у нас є своє