Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— А чи ловляться такі нині? — запитав канадець.

— Якщо і не ловляться, то моряки бачать їх часто. Один з моїх друзів, капітан Поль Бос з Гавра, не один раз запевняв мене, буцімто бачив в Індійському океані цих чудовиськ величезних розмірів. Але найбільш разючий випадок, що не допускає сумнівів в існуванні гігантських спрутів, відбувся кілька років тому назад, у тисяча вісімсот шістдесят першому році.

— Що це за випадок? — запитав Нед Ленд.

— А от який. У тисяча вісімсот шістдесят першому році на північний захід від Тенерифу, приблизно на тій же широті, на якій знаходимося зараз і ми, екіпаж розвідувального судна «Алектон» помітив дивовижного кальмара, що плив на їхньому шляху. Командир Бузі підплив до тварини й атакував його гарпунами і рушничними пострілами, але безуспішно, оскільки і гарпуни і кулі проникали крізь м’яке тіло кальмара, як крізь студенисту масу. Після кількох марних спроб екіпаж накинув мертву петлю на тіло цього молюска. Петля ковзнула по тілу до хвостових плавців і тут затяглася. Тоді спробували підтягти чудовисько на борт, але його вага була така велика, що мотузка перетерла хвіст, і кальмар, позбувшись цієї прикраси, пірнув під воду.

— Нарешті, хоч один факт, — сказав Нед Ленд.

— Факт безперечний, мій дорогий Неде, настільки, що було запропоновано назвати цей вид спрута «кальмар Бузі».

— А яка його довжина? — запитав канадець.

— Чи не шість метрів приблизно? — запитав Консель, стоячи коло вікна і придивляючись до заглиблень у скелі.

— Абсолютно правильно, — відповів я.

— А чи не було, — продовжував Консель, — на голові його восьми щупалець, що ворушилися у воді, немов зміїний виводок?

— Вірно.

— А чи не було в нього посередині голови очей, притому великих розмірів?

— Так, Конселю.

— А чи не мали його щелепи великої подібності з дзьобом папуги? Тільки цей дзьоб величезний?

— Цілком точно, Конселю.

— Отож, якщо пан професор хоче перекопатися, — спокійно зауважив Консель, — чи не є он той кальмар — кальмар Бузі або принаймні його брат?

Я подивився на Конселя, а Нед Ленд кинувся до вікна.

— Моторошна тварина! — крикнув Нед.

Я теж глянув у вікно і мимоволі відсахнувся. Перед моїми очима рухалося страшне чудовисько, гідне відігравати неабияку роль у тваринному епосі.

Це був кальмар колосальних розмірів, завдовжки не менше вісьмох метрів. Він плив задом наперед, з величезною швидкістю прямо на «Наутілус», дивлячись на нас сіро-зеленими нерухомими очима. Вісім рук, або, вірніше, ніг, посаджених на голові, що і забезпечило цій тварині назву головоногих, були вдвічі довші тіла й увесь час звивалися, як волосся у фурій. Чітко виднілися двісті п’ятдесят присосків, розташованих на внутрішній стороні щупалець у вигляді напівкруглих капсул. Часом присоски торкалися шибок, завмирали і присмоктувалися до них. Щелепи чудовиська, у вигляді рогового дзьоба такої ж форми, як у папуги, увесь час відкривалися і закривалися. Язик з хрящової тканини, теж наділений гострими зубами в кілька рядів, здригався, висуваючись з цієї страшної пащеки. Яка фантазія природи! Дати пташиний дзьоб молюску! Веретеноподібне тіло, роздуте посередині, становило м’ясисту масу вагою в двадцять — двадцять п’ять тисяч кілограмів. Мінливе забарвлення, що мінялося з надзвичайною швидкістю в залежності від ступеня роздратування тварини, переходило із сіро-свинцевого відтінку в червоно-бурий. Що так дратувало молюска? Безсумнівно, присутність «Наутілуса», ще більшого, аніж він, а також те, що ні його щупальця-присоски, ні щелепи не могли нічого вдіяти. І все-таки яка це потвора — подібний спрут! Яку міць уклав Творець у його рухи, яку життєву силу, давши йому трикамерне серце!

Тільки несподіваний випадок звів мене з таким кальмаром, і я не хотів упустити можливості старанно вивчити цього представника головоногих. Я переміг жах, викликаний його виглядом, взяв олівець і почав замальовувати.

— Може, це той самий, що трапився «Актеону»? — сказав Консель.

— Ні, — відповів канадець, — цей цілий, а той утратив хвіст.

— Це не доказ, — заперечив я. — Щупальця і хвіст у цих тварин здатні до відновлення, а за сім років кальмар Бузі встиг, звичайно, відростити собі і новий хвіст.

— Ну, коли не той, то однаково із таких! — відповів Нед.

Справді, коло правого вікна з’явилися ще кальмари. Я нарахував їх сім. Вони супроводжували «Наутілус». Я чув, як брязкали їхні дзьоби по залізній обшивці судна. Ми були неабияк задоволені.

Я продовжував свою роботу. Чудовиська з такою точністю трималися нашого курсу, що здавалися нерухомими, я міг би малювати їх у зменшеному вигляді прямо на шибці. До того ж ми йшли з помірною швидкістю.

Раптом «Наутілус» зупинився, і весь його остов здригнувся.

— Невже ми на щось наткнулися? — запитав я.

— У всякому разі, ми уже виплуталися, — відповів канадець, — оскільки ми стоїмо в чистій воді.

«Наутілус» стояв дійсно в чистій воді, але на одному місці. Лопаті його гвинта не працювали. Минула хвилина. У салон увійшов капітан Немо і з ним його помічник.

Я не бачив його вже кілька днів.