Жюль Верн - 20 000 льє під водою

class="book">Двадцятого квітня ми піднялися на тисячу п’ятсот метрів. Найбільш близькою до нас землею виявився Лукайський архіпелаг — група островів, розкиданих по поверхні океану, як купки бруківки. А в глибині вод височіли підводні круті скелі, суцільні стрімчаки з розмитих брил, які лежали високими хребтами, між ними утворилися такі западини, що електричні промені «Наутілуса» не досягали їхнього дна. Самі скелі були вистелені густою рослинністю — гігантськими ламінаріями, нескінченно довгими фукусами: справжні шпалери з водолюбів, гідних представників титанічного світу.

Розмірковуючи про ці колосальні рослини, ми, Нед, Консель і я, природно, перейшли до гігантських морських тварин. Одні з них, мабуть, призначалися бути здобиччю інших. Але серед цих довгих пасом я помітив лише кілька членистих представників тварин із групи короткохвостих, довголапих ламбр, лілуватих крабів і кліосів, що живуть у морських водах Антільських островів.

Було близько одинадцятої години дня, коли Нед Ленд звернув мою увагу на те, що серед величезних водоростей ворушилася, очевидно, якась страхітлива істота.

— Так, — сказав я, — тут багато печер, зручних для спрутів, і я анітрохи не здивуюся, якщо побачу тут цих чудовиськ.

— Які ж це чудовиська, — здивувався Консель, — прості кальмари із загону головоногих?

— Ні, — відповів я, — це великі спрути. Але наш друг Ленд, очевидно, помилився, я нічого не помітив.

— Шкода, — зауважив Консель. — Хотілося б мені зустрітися віч-на-віч з одним із цих спрутів, про яких розповідають, начебто вони здатні потягти в морську безодню цілий корабель. Цих тварин називають у нас: крак…

— «Крак» і капут! — іронічно додав канадець.

— Кракени, — закінчив говорити Консель, не звертаючи уваги на жарт свого товариша.

— А я ніколи не повірю, — сказав Нед Ленд, — що подібні тварини існують на світі!

— Чому ж ні? — запитав Консель. — Ми ж повірили в нарвала пана професора?

— І помилилися.

— Звичайно, але можливо, багато хто в нього вірить і дотепер.

— Узагалі кажучи, це вірогідно, — відповів я Конселю, — але я особисто вирішив повірити в існування таких чудовиськ тільки тоді, коли торкнуся їх власною рукою.

— Отже, пан професор не вірить в існування гігантських спрутів? — запитав мене Консель.

— А який чорт у них повірить? — вигукнув Нед.

— Багато хто, друже мій Нед.

— Тільки не рибалки! Учені — можливо!

— Вибачте, Неде. І рибалки і вчені!

— Але я-то вже, — заговорив Консель із найсерйознішим виглядом, — на власні очі бачив, як один головоногий своїми щупальцями потяг під воду велике судно.

— І ви самі це бачили? — запитав канадець.

— Так, Неде.

— На власні очі?

— На власні очі.

— Де ж, будьте ласкаві сказати?

— У Сен-Мало, — незворушно відповів Консель.

— У гавані? — глумливо уточнив канадець.

— Ні, у церкві, — відповів Консель.

— У церкві! — вигукнув Нед.

— Так, друже мій Нед. Такий спрут був зображений там на стіні.

— Здорово! Ой, не можу! — вигукнув Нед, заливаючись реготом. — Пан Консель вважає мене за дурня.

— Ні, формально він правий, — сказав я. — Я чув про цю картину, але сюжет її узятий з легенди, а ви знаєте, чого варті легенди з області природничих наук! Особливо ж коли справа стосується чудовиська, уяві немає меж. Не тільки вірили, що спрути можуть потопити корабель, але відомий Олаф Великий розповідає про спрута завбільшки з цілу милю, що схожий був не на тварину, а на острів. Розповідають навіть такий випадок: якось єпископ Нідросський здумав правити обідню на одній величезній скелі; коли обідня скінчилася, скеля попливла, а потім пірнула в море; виявилося, що це не скеля, а спрут.

— І це все? — запитав канадець.

— Ні, — відповів я. — Інший єпископ, Понтопідам Бергейський, теж розповідає про спрута, на якому міг би провадити навчання цілий ескадрон кавалерії.

— Ну і вдатні брехати ці давні єпископи! — зауважив Нед Ленд.

— Нарешті, античні натуралісти згадують чудовиська такої величини, що в них паща — ціла затока, а самі вони не могли б пройти в Гібралтарську протоку.

— І слава Богові! — помітив канадець.

— Але щось є суттєве у всіх цих розповідях? — запитав Консель.

— Нічого, — відповів я, — нічого, окрім того, що вони переходять межі ймовірності і перетворюються в міф або легенду. Проте для гри уяви оповідачів потрібна яка-небудь підстава або привід. Не можна заперечувати того, що серед спрутів і кальмарів трапляються екземпляри дуже великих розмірів, але, звичайно, менше, ніж китоподібні. Наші рибалки нерідко бачать спрутів довжиною більше метра вісімдесятьох сантиметрів. У музеї Трієста і Монпельє зберігаються кістяки спрутів завбільшки два метри. До того ж за розрахунками натуралістів така тварина, довжиною навіть тільки в шість футів, повинна мати щупальця в двадцять сім метрів довжиною. А цього вже досить, щоб вона стала