Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

Майк підняв її у повітря, переніс на ліжко і невидимими рухами накрив ковдрою — і вона заснула ще до того, як він її накрив.

Джилл прокинулася, так як і планувала, точно о сьомій. У Майка в голові був годинник, та він був дуже дивним, — не схожим на земні календарі та годинники; він вібрував для іншої потреби. Вона зіскочила з ліжка і зазирнула в сусідню кімнату. Світло було вимкнене, а вікна — ретельно зашторені. Проте вони не спали. Джилл почула, як Майк сказав з м'якою впевненістю:

— Ти є Бог.

— «Ти є Бог», — прошепотіла у відповідь Патриція важким, наче під наркотиками, голосом.

— Так. Джилл — Бог.

— Джилл... Бог. Так, Майкле.

— І ти є Бог.

— Ти є Бог. Зараз Майку, зараз!

Джилл дуже обережно відступила назад і тихо пішла чистити зуби. Через якийсь час вона подумки повідомила Майку, що прокинулася, — і, як і очікувала, зрозуміла, що він вже про це знав. Коли вона повернулася до вітальні, завіси були підняті, а з вікон струменіло сонячне проміння.

— Доброго ранку, любі мої! — вона поцілувала їх обох.

— Ти є Бог, — просто сказала Патті.

— Так, Патті. І ти є Бог. Бог у всіх нас.

Вона глянула на Патті в різкому, яскравому ранковому світлі і помітила, що її новий брат не виглядала втомленою. Вона мала такий вигляд, наче спала всю ніч і навіть більше... Виглядала молодшою та соковитішою, ніж будь-коли раніше, їй був знайомий такий ефект — якщо Майк хотів не лягати спати, а замість цього читав чи думав всю ніч, Джилл ніколи не бачила в цьому проблеми. Вона підозрювала, що її раптова сонливість минулого вечора теж була ідеєю Майка... І почула, як Майк подумки погодився з тим, що так воно і було.

— А зараз кава для вас обох, мої любі, — і для мене також. А ще я випадково припасла пакет апельсинового соку.

Вони снідали невимушено, сповнені щастя. Джилл помітила, що Патті виглядала замисленою.

— Що сталося, люба?

— Гм... Мені б страшенно не хотілося про це згадувати,— але на що ви, діти, збираєтеся жити? Так трапилося, що у тітоньки Патті є деякі заощадження, тож я подумала...

Джилл розсміялася.

— О, люба, вибач; я не хотіла сміятися. Але Людина з Марса багатий! Хіба ти не знала? Ти що, взагалі новини не читаєш?

Місіс Пайвонскі виглядала спантеличеною:

— Ну, думаю, що я щось чула... Але не можна вірити всьому, про що повідомляють у новинах.

Джилл зітхнула.

— Патті, ти — справжня щасливиця. І повір мені, зараз, коли ми стали водними братами, ми й хвилини не вагатимемося й будемо повністю відвертими — «розділення гнізда» не просто поезія. Та має бути інший шлях. Якщо тобі коли-небудь будуть потрібні гроші — не важливо скільки, — просто скажи: ми все одно не зможемо витратити усе. Будь-яку суму. Будь-коли. Напиши мені, або ще краще — зателефонуй, тому що у Майка дуже туманне уявлення про гроші. Люба, на моєму рахунку зараз пара сотень тисяч доларів. Хочеш скількись?

Місіс Пайвонскі виглядала сильно наляканою — сильніше, ніж коли Майк змусив зникнути її одяг.

— Боронь Боже! Мені не потрібні гроші.

Джилл знизала плечима.

— Якщо колись знадобляться — просто дай знати. Ми не зможемо витратити їх усі, а уряд не дозволить Майкові їх віддати. Принаймні більшу частину. Якщо ти захочеш яхту, Майк із задоволенням подарує тобі її.

— Точно подарую, Пат. Я ніколи не бачив яхт.

Місіс Пайвонскі захитала головою.

— Не тягніть мене на високу гору, дорогенькі. Я ніколи не хотіла більшого, і все, що я хочу від вас двох, — це ваша любов.

— У тебе вона є, — сказала їй Джилл.

— Я не ґрокаю «любов», — серйозно сказав Майк. — Але Джилл завжди говорить правильно. Якщо ми маємо щось, воно твоє.

— ...і — знати, що ви обоє врятовані. Проте я більше не хвилююся про це. Майк розповів мені про очікування і про те, чому воно необхідне. Ти розумієш мене, Джилл?

— Я ґрокаю. Я більше ні до чого не ставлюся з нетерпінням.

— Проте у мене є дещо для вас двох, — татуйована леді підвелася, пройшла до своєї сумочки й витягла з неї книгу. Повернулася, підійшла впритул до них. — Мої любі... Це саме та копія Нового Одкровення, яку мені дав Благословенний Фостер... Тієї ночі, коли залишив на мені поцілунок. Я хочу, щоб вона була у вас.

Несподівано на очах у Джилл з'явилися сльози, і їй перехопило подих.

— Але, тітонько Патті... Патті, брате наш! Ми не можемо її взяти. Не цю. Ми купимо собі іншу.

— Ні. Це... Це «вода». Я розділяю її з вами. Для зближення.

— О, — підскочила Джилл. — Ми візьмемо її. Проте тепер вона наша — усіх нас, — вона поцілувала Патті.

Через якийсь час Майк торкнув Джилл за плече.

— Жадібний малий брат. Моя черга.

— У цьому я завжди буду жадібна.

Людина з Марса поцілував свого нового брата спочатку в губи, потів зупинився й обережно поцілував туди, куди і Фостер. Потім подумав — недовго, згідно з земним часом, — і обрав відповідне місце на іншому боці, де, як він бачив, малюнок Джорджа відповідав його меті. Він поцілував її туди, поки у розтягнутому часі дуже детально обдумував те, чого хотів досягти. Потрібно було обов'язково ґрокнути капіляри...

Для інших двох, об'єкта та споглядача, він просто обережно й коротко притиснув губи до надто прикрашеної шкіри. Проте Джилл зрозуміла, що він збирається робити, і спостерігала за цим.

— Патті! Дивися!

Місіс Пайвонскі опустила погляд на себе. На її шкірі залишилася подвійна яскраво-червона стигмата — слід його губ. Вона почала непритомніти... Але потім показала глибину своєї стійкої віри.

— Так. Так! Майкле...

Дуже скоро після того, як татуйована леді зникла, на її місці з'явилася радше малопомітна домогосподарка з високим коміром, довгими рукавами та рукавичками.

— Я не буду плакати, — сказала вона розсудливо, — і це не прощання: у вічності не буває прощань. Я чекатиму, — вона швидко поцілувала їх обох й пішла, не обертаючись.

Розділ 28

— Богохульство!

Фостер підняв голову.

— Тебе щось вкусило, молодший?

Цей тимчасовий флігель зводився поспіхом, і