Віктор Суворов - Беру свої слова назад

військовою. І особистою хоробрістю. І талантом. А прізвищем не вийшов. Тому на самому фініші війни йому - зниження. Не могла людина з польським прізвищем брати Берлін. На місце Рокосовського товариш Сталін поставив Жукова...

Рокосовський запитав Сталіна: за що така немилість?

Сталін: тут політика. Мовляв, не ображайся.

Жуков, приймаючи 1-й Білоруський фронт у Рокосовського, влаштував бенкет. Абсолютно ясно, що організатором був не Рокосовський, йому нічого було святкувати.

Розповідає артист Борис Січкін:

«Я прекрасно пам'ятаю бенкет з приводу передачі командування нашим фронтом з рук Рокосовського Жукову. Наш ансамбль виступав на цьому вечорі. На узвишші стояли два потужних крісла, на яких сиділи обидва маршали... В ансамблі працював солістом хору Яша Мучник... Після його виступу Жуков покликав його до себе й, посадивши поруч, на місце маршала Рокосовського, весь вечір не відпускав. Яша боязко намагався щось сказати маршалу, але Жуков заспокоював Яшу:

– Не хвилюйся, сиди спокійно, нехай він погуляє.

Солдат-єврей Яша Мучник весь вечір просидів на троні замість Рокосовського з прославленим маршалом Георгієм Костянтиновичем Жуковом»

(Б. Січкін. Я з Одеси, здрастє... С. 75-76).

Борис Січкін у захваті: ось як Жуков любив і поважав єврейський народ!

А на мій погляд, любов і повагу до єврейського народу можна було висловити з іншого приводу і в іншій обстановці. Тут не про любов і повагу мова. Тут мова про свідоме і публічне приниження маршала Рокосовського. Він прорвався до Берліна першим, а Жуков прийшов на все готовеньке, на завершальний етап, щоб зірвати лаври. І Жукову в цій обстановці поспівчувати б Рокосовському: не моя, мовляв, Костя, вина, не я на твоє місце переможця напросився, так Господар вирішив. Ти вивів фронт до Берліна, історія цього не забуде, а мені випадає прапори розвішувати, писати переможні реляції, приймати капітуляцію і сверлити дірки для орденів.

Але не так поводиться Жуков. Йому треба втоптати Рокосовського у бруд. При всьому чесному народі.

З часів найдавніших цивілізацій у всіх племен на званому бенкеті виняткову увагу надавалося розсаджуванню гостей. І у нас на Русі, чи то весілля сільське, чи то царські палати або тюремна камера, - увага місцем: ти - на троні, ти - з правої руки, ти - з лівої, ти - в хаті на покутті, ти - на нарах біля віконця, ти - біля параші, а ти, сука, під нари лізь. І ось Жуков на маршальське місце садить блазня. Не в національності тут справа. Танцювали б на тій пиятиці цигани або чукчі, Жуков їм би свою любов і повагу демонстрував. Тому як місце видатного полководця Маршала Радянського Союзу Рокосовського Костянтина Костянтиновича треба було кимось зайняти. Щоб йому сісти нікуди було. Щоб доблесний маршал «погуляв» без місця.

– 7 -

Жертвами звірячої жорстокості і легендарного хамства Жукова були не тільки солдати, офіцери, генерали і маршали. Діставалося й іноземцям.

Борис Січкін продовжує розповідь: «Після закінчення війни на честь Перемоги було влаштовано бенкет для іноземних делегацій. Виступав французький міністр, який довго хвалив Радянську Армію і потім багато приємних слів казав на адресу Жукова. Жуков узяв слово і почав говорити. Перекладач перекладав промову Жукова на французьку мову. І раптом Жуков зупинив перекладача і сказав, що не треба перекладати його. Вони, мовляв, і так зрозуміють без перекладача, тому що рано чи пізно французи будуть танцювати під нашу дудочку. Багато хто остовпіли. Маршал взагалі не вирізнявся дипломатичністю. А тут , ймовірно, позначилася кількість випитого.

В цей же вечір Георгій Костянтинович допустив ще одну нетактовність стосовно французів. Французький міністр підійшов до Жукова і запропонував тост. Жуков відмовився пити і, передавши генералу Чуйкову свій келих вина, доручив йому випити з французом» (Б. Січкін. Я з Одеси, здрастє... С. 83).

Війна Радянського Союзу за світове панування була програна. У тому числі і з вини Жукова. Але амбіції залишилися. Напевно, тільки в Жукова: скоро я Францією правити буду!

Комуністи кажуть: ось які ми миролюбні. Могли б у 1945 році викинути американців з континенту, але не стали цього робити. Могли б Францію з Італією в комунізм звернути, та не захотіли...

У 1945 році Радянський Союз був розорений війною. Кілька поколінь молодих чоловіків були винищені практично повністю. В армії не було кому служити. Останній військовий призов служив в армії з 1945 по 1953 рік «без терміну давності». Ніхто не знав, коли відпустять. Якби не помер Сталін, то хлопці служили б і далі. У країні вибухнув голод 1947 року. Промисловість і транспорт були зруйновані, село розорене і знекровлене. В американців була бомба. У нас її не було. Кажуть, мало в них було бомб. Правильно. А багато вам треба? І якщо мало, то вони б через рік-другий додали б. А у нас все одно поки що нічого не було. Але коли бомба і з'явилася, не було для неї носія.

В американців був океанський флот. У нас його не було. В американців була стратегічна авіація. У нас її не було. Навіть без атомної бомби вона могла заподіяти незліченні біди. В американців була величезна сита армія. У нас - незліченні армії калік та інвалідів, яких було нічим годувати.

Американці могли нас дістати з будь-якого напрямку, а нам до Америки як дотягнутися?

І ось Жуков мріє про Францію. Мріяти можна, тільки базікати треба менше.

За такі витівки щодо офіційних представників чужої країни Сталін мав негайно гнати Жукова з усіх постів.

Не дай Боже свині рогів, а холопу панства.

– 8 -

А