Ден Сіммонс - Гіперіон, Ден Сіммонс

— Це, мабуть, коштувало тобі всіх грошей! — подивувався я.

— Тридцять марок, — відказав Майк і розмістився посередині килима. — Старий крамар на ринку Карвнел вирішив, що йому гріш ціна. Ну, так і було… для нього. Я притягнув його на корабель, зарядив, перепрограмував інерційні чипи, і вуаля! — мій товариш поплескав по вишуканому візерунку, й килимок затверднув та піднявся сантиметрів на п’ятнадцять над скелею.

Я із сумнівом за цим спостерігав: «Ну добре, — протягнув я, — а що, як…»

— Нічого не буде, — відрізав Майк і нетерпляче постукав долонею по килиму позад себе. — Він повністю заряджений. І я знаю, як із ним управлятися. Давай або лізь, або лишайся тут. Я хочу вилетіти, поки буря ще далеко.

— Та я не думаю…

— Давай, Меріне, вирішуй. Я поспішаю.

Я ще кілька секунд вагався. Якщо дізнаються, що ми полишили острів, нас обох виженуть із зорельота. А тепер робота на космічному кораблі стала моїм життям.

Так я собі ухвалив, підписуючи угоду про участь у восьми експедиціях на Мауї-Заповітну. Більше того, я був за двісті світлових років і за п’ять з половиною спін-років від цивілізації.

Навіть якби нас привезли назад у простір Гегемонії, політ туди й назад вартував би нам одинадцяти років розлуки із родиною та друзями. Уникнути часу-в-борг було б неможливо.

Я видерся позаду Майка на завислий у повітрі килимок.

Він запхнув між нами рюкзак, наказав мені триматися і поплескав по пілотному візерунку. Ми на п’ять метрів піднялися над скелею, швидко повернули вліво і помчали над чужим океаном. За триста метрів під нами білі хвилі розбивалися у все густіших сутінках. Ми піднялися вище над буремними водами і взяли курс на північ, у ніч.

Такі секундні рішення змінюють усе майбутнє.

* * *

Я пам’ятаю, як ми розмовляли із Сірі під час нашого Другого Возз’єднання, незабаром після того, як вперше побували на віллі на узбережжі біля Февароне. Ми гуляли по пляжу. Алону дозволили залишитись у місті під наглядом Магрітт.

Усе було по-старому. Я не почувався геть комфортно поруч із хлопчиком. Лише беззаперечна врочиста зелень очей та короткі темні кучері й ніс картоплинкою, так обурливо схожі на мої, могли пов’язати його у моїй голові зі мною… з нами… Усе це, а ще коротка, майже ущиплива усмішка, яку, я помічав, він ховав від Сірі, коли та його шпетила. Ця посмішка була занадто цинічно-веселою та самокритичною як на десятирічного. Я добре її знав. Раніше я гадав, що такі речі набувають із часом, а не успадковують.

— Ти так мало знаєш, — сказала мені Сірі. Вона босоніж переходила вбрід неглибоку калюжу, залишену відпливом. Час від часу вона піднімала крихкі валторнові мушлі, знаходила у них недоліки і викидала назад у каламутну воду.

— Я навчався, — відповів я.

— Так, я впевнена, що ти навчався, — погодилася Сірі. — Я знаю, що ти дуже навчений, Меріне. Та знаєш ти дуже мало.

Роздратований, не знаючи, що на це відповісти, я пішов далі з опущеною головою. Я вирив білий шматочок лави із піску і закинув його далеко в бухту. На східному горизонті купчилися дощові хмари. Раптом я подумав, що краще би був зараз на кораблі. Того разу мені не хотілося повертатися, і тепер я розумів, що то була помилка.

Це був мій третій візит на Мауї-Заповітну і наше Друге Возз’єднання, як це називали поети та її народ. Мені без п’яти місяців було стандартних двадцять один. Три тижні до того вона відсвяткувала свій тридцять сьомий день народження.

— Я бував у багатьох місцях, які ти не бачила, — врешті відказав я, і навіть для мене це прозвучало ображено і по-дитячому.

— О, так, — вигукнула Сірі й плеснула в долоні.

На якусь мить в її ентузіазмі я розгледів іншу Сірі, ту юну дівчину, про яку я мріяв упродовж довгих дев’яти місяців польоту. А потім картинка вислизнула й змінилася жорстокою реальністю, і я знову чітко бачив її коротку зачіску, пухлі м’язи шиї і жили, що здималися на колись таких коханих руках.

— Ти побував у тих місцях, які я ніколи не побачу, — випалила Сірі.

Голос у неї не змінився. Ну, майже не змінився:

— Меріне, кохання моє, ти вже бачив речі, які я навіть уявити не можу. Певно, ти знаєш уже більше фактів про Всесвіт, ніж я можу здогадуватися. Проте ти, мій коханий, знаєш так мало.

— Про що ти в біса говориш, Сірі? — я сів на колоду, що стирчала біля смуги вологого піску, і зігнув коліна, відгородившись таким чином.

Сірі вийшла із калюжі, підійшла до мене й опустилася поруч. Взяла мене за руки. І хоча мої були більшими, важчими, пальці товстішими, а кістка ширшою, я відчув силу в її долонях. Я зрозумів, що це сила тих років, які я з нею не розділив.

— Коханий, людина має пожити, аби справді зрозуміти плин речей. Я зрозуміла це із народженням Алона. Виховуючи дитину, ти відточуєш відчуття реальності.

— Що ти маєш на увазі?

Сірі на кілька секунд відвела від мене очі й механічним рухом відкинула з лоба пасмо волосся. Лівою рукою вона міцно тримала обидві мої долоні.

— Ну, це важко пояснити, — відповіла вона тихо. — Мені здається, ти починаєш відчувати, що насправді є важливим, а що дріб’язковим. Не знаю, як це передати. Коли ти тридцять років входиш у зали, наповнені незнайомими обличчями, то напружуєшся менше, ніж тоді, коли за твоїми плечима лише половина цього часу. Ти вже напевне знаєш аудиторію і що люди хочуть тобі сказати, від того і відштовхуєшся. Якщо насправді це не так, ти відчуваєш це зарані, і тоді говориш про те, що запланував. Ти лише краще усвідомлюєш, що варте, а що ні, і насправді багато часу не потрібно, аби сприйняти це. Ти розумієш, Меріне? Хоч трохи уловлюєш, про що йдеться?

— Ні, — відказав я.

Вона кивнула і закусила нижню губу. І потім мовчала певний час. А ще пізніше вона нахилилася й поцілувала мене.

Її губи були сухуваті, а цілувала вона з цікавістю. На якусь мить я, замислившись, відвів голову, подивився на небо позаду неї. А тоді її теплий язик проник мені до рота, і я заплющив очі. Позаду нас наближався приплив. Я відчув піднесення й тепло співчуття, коли Сірі розщібнула гудзики моєї сорочки і пробіглася мені по грудях гострими нігтиками. На якусь секунду між нами ніби з’явилася порожнеча, я розплющив очі й побачив, як вона розстібала на грудях останні застібки білої сукні. Її груди були більшими, ніж я