Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

навіть якщо він вірить, що сам прийняв рішення. Він не любить самотності, любить бути в оточенні інших людей, почувається пригніченим, коли довго перебуває на самоті.

Деякі з моїх попередніх досліджень щодо сором’язливості дають емпіричні підтвердження її зв’язку з конформізмом. Ми виявили, що сором’язливі студенти з більшою ймовірністю поступляться і погодяться з суперечливими переконаннями інших, якщо їм загрожує відкрита дискусія. Причому їхні погляди лишаються без змін, якщо їм не доводиться боятися відкритої конфронтації[378].

Фредерік надзвичайно патріотичний. Щодня він вивішує американський прапор у себе на подвір’ї і на заході сонця його згортає. Він навіть дарує прапори друзям і родині. «Я купив кілька прапорів, щоб подарувати родині чи колегам. Він підіймав їх у Кувейті, кожен з них. Думаю, у мене було їх дев’ять чи десять. Вони майоріли, коли я був у Багдаді, і я надіслав їх дружині», — розказував він під час нашої розмови. Чіп Фредерік відчуває як «по ньому бігають мурашки» і «сльозяться очі», коли грає національний гімн. Останнім разом він написав мені зі своєї в’язничної камери: «Я пишаюся, що більшість свого дорослого життя я служив своїй країні. Я був готовим віддати життя за мою країну і моїх друзів... Я хотів бути тією особою, яка змінить хід історії»[379]. (Мушу визнати, що таке по чуття видається трохи надмірним для тако людини, як я — з обережні шим підходом до патріотизму).

Його сестра Мімі розказала про брата таке:

Рости з Чіпом було для мене радістю. Я майже на 11 років за нього старша. Чіп був спокійною дитиною. Дбав про однолітків. Завжди дбав про почуття інших і не мав намірів мститися. Чіп був простим хлопцем і любив розіграші. Завжди годував пса горіховим маслом, а потім сміявся голосно, коли той крутився по землі! Займався спортом і був командним гравцем. Його життєвою філософією є справедливість, він вірить у відповідальність, наші батьки йому прищепили гарні звички і цінності. Я пам’ятаю, як в 17 років він пішов до війська, ще дитиною, щоб повернутися дорослим, молодим чоловіком, що й далі сповідував ті самі цінності. Чіп у вільний час любить рибалити і полювати. Він насолоджується спортом, автомобільними перегонами (NASCAR), їздою на мотоциклах і часом із своєю полиною[380].

ЗАПИСИ ПРО РОБОТУ В ПЕНІТЕНЦІАРНОМУ ЗАКЛАДІ Й ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ

До мобілізації на службу в Ірак: Чіп Фредерік п’ять років, з 1996 року, працював пенітенціарним офіцером у маленькій в’язниці середнього рівня безпеки в місті Діллвин, штат Вірджинія. Він був старшим офіцером на поверсі, де відповідав за 60-120 ув’язнених одночасно. Коли проходив внутрішнє навчання, зустрів Марту, свого вчителя. Єдина пляма в його картотеці — одноразово отримана догана за вбирання невідповідної уніформи. Проте це врівноважується похвалою, яку він отримав за недопущення самогубства одного з в’язнів. До цього Чіп займався виробництвом сонцезахисних окулярів у фірмі Bausch & Lomb.

Я мав можливість переглянути багато оцінок його досягнень, які щороку проводилися Пенітенціарним управлінням Вірджинії. Нижче представлено головні спостереження ефективності Чіпа під час підготовки до служби. Він зазвичай перевершував очікування майже у всіх видах завдань.

«Наглядач Фредерік уміло виконував поставлені перед ним завдання впродовж пробного періоду. Він відповідає всім встановленим стандартам». «Наглядач Фредерік показує себе ініціативним і добре виконує роботу» (квітень 1997).

Один негативний запис був: «Працівник мусить бути наполегливішим під час виконання обов’язків і поліпшити витримку» (листопад 1997).

У шістьох категоріях його оцінюють як «відповідає вимогам», тільки ініціативність і проведення перекличок (пригадайте митарства перекличок у Стенфордському в’язничному експерименті) оцінено як «задовільно, потребує поліпшення».

Усі коментарі тільки позитивні: «Дуже хороший офіцер, проявляє лідерські здібності». «Його зовнішній вигляд перевершує усі очікування», (листопад 1998).

«Працівник Фредерік відповідає всім критеріям і має потенціал стати відмінним офіцером». «Офіцер Фредерік відмінно справляється з опікою, контролем і безпекою ув’язнених». «Офіцер Фредерік завжди охайний і чистий, черевики відполіровані, і виглядає, що він пишається своєю формою» (листопад 1999 року).

«Працівник Фредерік працює і підтримує пост у безпеці і чистоті. При призначенні в спеціальний корпус утримує місце в чистоті і підготовлений до перевірок». «Працівник Фредерік завжди одягнений належним чином. Він підтримує свій професійний вигляд». «Він добре взаємодіє як із працівниками, так і з ув’язненими. У нього глибокі знання щодо виконуваної роботи, правил і процедур. Він не має ніяких проблем допомоги іншим у виконанні їхніх завдань» (жовтень 2000).

Загалом ці оцінки стають дедалі позитивнішими навіть так, що продуктивність Чіпа Фредеріка «перевершує всі очікування». Проте в одній із прикінцевих оцінок сказано: «Не зауважено незалежних від працівника чинників, які вплинули б на його продуктивність». Важливо це пам’ятати, тому що я стверджуватиму, що «ситуативні, неконтрольовані ним чинники» підточили його службу в Абу-Ґрейб.

У підсумковому висновку в травні 2001 року оцінки Фредеріка були високими: «Офіцер Фредерік дуже добре справляється із завданнями старшого на поверсі. Уміє правильно спілкуватися із в’язнями, і в конфліктних ситуаціях також». «Офіцер Фредерік демонструє високий рівень професійної поведінки і зовнішнього вигляду». «Офіцер Фредерік чудово забезпечує дотримування правил». «Офіцер Фредерік чудово проводить переклички».

Цілком очевидно, що Чіп Фредерік став цінним пенітенціарним офіцером, дуже ефективним, коли мав чіткі процедури і письмові інструкції до виконання. Він добре навчився своєму ремеслу й отримував схвальні відгуки від начальства. Також він дбає про свій зовнішній вигляд, бо це підтримує професійну поведінку. Ці риси займають центральне місце в самоідентичності Чіпа, і вони опиняться під загрозою в жахливих умовах в’язниці Абу-Ґрейб, але ще гірших під час нічної зміни в блоці 1-А.

Чіп вступив до лав збройних сил в 1984 році заради грошей, досвіду, і щоб бути з друзями, також через патріотичний обов’язок. Він служив понад одинадцять років у відділі саперів Національної гвардії та ще понад десять років у військовій поліції армійського резерву. Єдину негативну оцінку в актах він отримав за запізнення ще на початку кар’єри. Після призову спершу служив в Кувейті в травні 2003 року, потім у містечку Аль-Хілла, на південь від Багдада. Тут він перебував з півдесятком близьких приятелів із 372-ї роти військової поліції й відповідав за відрядження патрулів[381].

Місія була неймовірна, місцеві нас любили. Там не було жодних серйозних інцидентів або поранень. Місце було мирним, поки ми його не залишили [і зайняли польські коаліційні сили].

Я поставив за мету пізнати місцеву культуру, вивчив трохи арабську, і обов’язково спілкувався із місцевими. Я висилав повні пакети солодощів своїм дітям [у тому селищі]. Мої діти