Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

смокінг, сорочка із жабо, червона краватка-метелик із

блищиками. З чорних начищених туфель залишилася одна; на

іншій нозі — тільки червона шкарпетка. Брунатна блювота

стікає з кутиків рота й капає на білосніжне жабо сорочки.

— От лайно, — вилаявся Міллер та підняв пістолет.

Голден ухопив його за руку й потягнув донизу.

— Він ні в чому не винний! — закричав. В очах пекло від

вигляду пораненої і зараженої людини. — Він не винний!

— Але йде на нас.

— То рухайся швидше! І якщо ти бодай іще раз вистрелиш

у когось без мого на те дозволу, на місце на борту не розраховуй.

Допетрав?

— Повір, — похитав головою Міллер. — Найкраще, що може

ста тись із цим бідолахою сьогодні, — це смерть. Твоя

шляхетність краще йому не зробить.

— Не тобі вирішувати! — Голден не на жарт розлютився.

Міллер спробував щось відповісти, але Голден зупинив його

рвучким жестом.

— Хочеш на «Росі»? Тоді виконуй накази. Без зайвих запитань

і без лажі.

Крива посмішка Міллера переросла у широкий вишкір. Він

кивнув.

— Точно так, капітане. Найманці уже сильно випередили

нас, — і показав углиб тунелю.

А тоді помчав туди рівною машиноподібною ходою. Голден не

озирався, але ще довго чув за спиною схлипування бідолахи, якого Міллер мало не застрелив. Аби заглушити цей звук, який, імовірно, лунав лише в уяві — вони після того вже кілька разів

звернули на перехрестях — знову заходився наспівувати

мелодію з мультика «Місько і Мариська».

Мама Еліза, яка залишалася з ним удома, коли він був

малюком, завжди приносила якісь смаколики до перегляду, а сама сідала поруч і клала долоню йому на голову, гладячи та

перебираючи своєму синові волосся. Із жартів динозавриків

вона сміялася навіть гучніше, ніж він сам. Якось на Гелловін

вона зробила великого рожевого капелюха, аби малий міг грати

злого Графа Манґо. І нащо тому графові так кортіло переловити

динозаврів? Ніхто не знав. Можливо, просто для колекції. Якось

він використав зменшувальний промінь і...

Голден налетів на Міллерову спину. Детектив різко зупинився, пригнувся і хутко заховався в тіні однієї зі стін тунелю. Голден

учинив так само. За тридцять метрів попереду група найманців, яка встигла добряче розростися, розділилася на дві фракції.

— Аякже, — похитав головою Міллер. — У купи людей нині по-справжньому хріновий день.

Голден кивнув і витер обличчя від чогось вологого. Кров.

Навряд чи він ударився об Міллерову спину так сильно, щоб

його ніс закривавив. Але тепер, підозрював він, кровотеча не

зупиниться сама собою. Слизові оболонки руйнуються. Здається, ще один симптом опромінення? Відірвавши дві смужки від своєї

сорочки, він заткнув ніздрі, поки в тунелі перед ними

розгорталася драма.

Тепер груп було дві, і вони затято про щось сперечалися.

В інший час його б це не обходило — Голден мало цікавився

соціальним життям найманих солдатів. Але цих вояків

набралася майже сотня, вони озброєні до зубів і перекривають

прохід до корабля. За цим диспутом варто поспостерігати.

— Схоже, хлопці з «Протогену» ще залишалися тут, —

прокоментував Міллер, показуючи на одну з груп. — Оті

праворуч не схожі на домашню команду.

Голден придивився до них і кивнув. Солдати праворуч

і справді мали професійніший вигляд. Обладунки пасували їм

більше. Ті, які стояли навпроти, були вбрані переважно

в поліційне бойове спорядження — лише кільком із них дістався

повний солдатський обла дунок.

— Здогадуєшся, про що суперечка? — поцікавився Міллер.

— Ей, чуваки, а хулі ви нас не забираєте зі собою? — Голден

спародіював діалект мешканців Церери. — Ем, ну, чуваки, побудьте трохи тут і, гм, постежте за правопорядком, але

ми запевняємо, що це АБСОЛЮТНО безпечно і В ЖОДНОМУ

РАЗІ не перетворить вас на зомбі-блюваків.

Йому справді вдалося розсмішити Міллера так, що той

пирхнув, — аж тут суперечка перед ними вибухнула канонадою

пострілів. Обидві