Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

кажучи: "Помилуй нас, рабе Христовий, які зогрішили перед тобою, і не віддавай нас на люте мучення". Святий же Григорій, бувши воістину незлобливим, упав перед папою і перед усім собором, із плачем молячи про ворогів своїх, щоб помилували й не карали їх заради нього. І доти старанним молінням і численними слізьми долягав їм, до ніг припадаючи, доки всі, просльозившись, не сказали: "Коли ти сам прощаєш їх і молиш за них, то ми роззброєні", — і повеліли воїнам покинути їх.

Коли стояли всі наклепники вкупі перед собором, раптово знялася велика буря, і потрусилася земля, і померкло повітря, і покрила всіх пітьма, і пробували у великому страсі — гадали-бо, що земля, розкрившись, пожере їх. Увесь же собор, здійнявши руки горі, заволав: "Господи, помилуй!" А як затихла буря й повітря знову просвітилося, з'явилася кара Божа на наклепниках, бо в усіх лиця стали чорні як сажа. Савину ж і Крискенту не тільки почорніли лиця, але й вуста їм долі звісилися, що не могли стиснутися ані бесідувати, — так Божа помста досягла їх. Увесь же собор, бачачи таке чудо, сказав: "Тепер пізнали, як спас Господь помазаника свого, почувши з небес святого свого; в силах правиці Його є спасіння.

По тому папа сказав до наклепників: "Чуєте, окаянні, це до отця вашого диявола, в давнину очорненого, подібні ви учинилися почорнілими лицями вашими, бо брехливого наклепа вчинили на праведного й святого мужа.

Повеліваємо, отож, вам, щоб були від теперішнього дня рабами єпископу Акрагантійському і тим єпископам, що будуть після нього, ви й діти ваші, і рід ваш довіку. Нехай не буде від плоду вашого ніхто ані єреєм, ані клириком ніколи. І кожен єпископ, який дерзне поставити від вашого племені в єреї чи диякони чи в будь-які клирики когось, знаючи про ваше теперішнє беззаконне діло, — той нехай проклятий буде!" І весь собор зволив на того засуда. Жінка ж, яка набріхувала на святого, впавши ниць, із плачем волала до єпископів: "Помилуйте мене, отці святі, і віддайте до жіночого монастиря, вже-бо не повернуся в місто своє". І віддана була до монастиря святої мучениці Кикилії й, одягнена в ангельський образ, у ньому пробула, добре чинячи подвига, двадцять і два літа і в істинному покаянні переставилася.

Була ж бо радість велика всьому собору від Григорієвого виправдання. Наспіла ж година дев'ята дня, і повелів папа святому Григорію звершити Божественну літургію, і коли святий літургісав, численні з єпископів, які достойні були, бачили благодать Духа Святого, що отіняла Григорія. Після ж Літургії поставив папа всім трапезу, і пригощалися, їдячи та п'ючи у славу Божу.

У той час трапилась у Римі така річ: дерева вельми гарні та великі, числом десять, припливли рікою на прикрасу храму святих апостолів Петра й Павла і стали посеред ріки, ніби зупинені чи залізом утримані, через що не могли кораблі проходити, бо дерева ті немало зайняли плеса своєю довжиною. Громадяни ж, зібравшись у великому числі, хотіли витягти їх, але не могли, бо ті дерева утримувались якоюсь невидимою силою. Молив — бо папа святого Григорія, щоб він своєю молитвою здвигнув із місця ті дерева, — і пішов туди святий Григорій, рушило за ним і багато люду. Подався — бо до ріки, але побачив запалену піч і відхилився від дороги, набрав розжареного вугілля на поли своєї мантії і ніс. Коли ж прийшов до тих дерев, поклав на вугілля тим'ян і творив молитву, кадячи, ніби кадильницею, полами мантії, які були повні розжареного вугілля. І чудувалися всі, бачачи мантію святого, що горіла вогнем, як колись неопалима купина. Коли ж закінчив молитву, повелів людям тягти дерева на берег. І тоді зрушилися й були неприродно легкі, що без зусиль витягли їх. І знайшли на них писання, в якому написане було таке: "П'ять дерев святому апостолу Петрові, п'ять же святому апостолу Павлові". По тому папа, зібравши знову єпископів, вищезгаданого єретика Єлевсія осудив на вигнання до Іспанії, а святого Григорія на свій престол відпустив із честю. Він же спершу пішов до Царгороду, і там царем та патріярхом чесно був прийнятий, відтак і до Сицилії повернувся. Довідалися акрагантійські громадяни про пришестя свого пастиря, вийшли із псалмами та піснями йому назустріч, радіючи на повернення його, і прийняли його чесно. Не пішов святий до церкви, оскверненої від єретиків, ані в єпископію, але іншу церкву чудову на ім'я святих апостолів Петра й Павла невдовзі спорудив та й інші хоромини влаштував собі на пробуття і, проживши літа достатні, пас добре Христове стадо. Багато слів учительних написав і чудес велике число вчинив, відтак у глибокій старості полишив земне життя й почав небесне вічне із Христом Господом, Йому ж слава навіки. Амінь.

Чому папа не міг судити Акрагантійського єпископа без відома східного царя та Константинопольського патріярха? А через те, що Акраган-місто й папі, й цареві служило, бувши розділене на дві частини. Адже благочестивий цар Константан, збудувавши в Римі церкву святих верховних апостолів Петра та Павла, дав тій церкві половину Акрагантійського міста, — тож відтоді володіли містом і цар, і папа: частина була царя грецького, а частина папи Римського. Не міг, отож, папа Григорія сам тільки зі своїми західними єпископами судити без царського відома, бо місто Акрагантійське належало і папі, й цареві. Не міг також суду чинити і без відома патріярха Царгородського, бо з царем там і патріярх владу мав. Згодом цар і папа подарували частини свої святому Григорієві, і почало все місто оте служити єпископові своєму.

У той-таки день святого мученика Сисинія із міста Кизика, який постраждав у Диоклитіянове царство за Христа. І святого мученика Теодора, котрий страждав в Антіохії від відступника Юліяна й відпущений був, потім, боговгодно поживши, помер добре. І кончина святого благовірного князя Олександра Невського, який був хоробрий у війнах, коли ж на ріці Неві бран із німцями чинив, бачила сторожа святих мучеників Гліба та Бориса, які поспішали йому на допомогу. Показав же явно християнське благочестя в той час і любов до Христа, коли від нечестивого царя Батия примушений був поклонятися ідолам, але не послухався і був готовий страждати за свого Господа. А коли помер цей благовірний князь і митрополит почав йому вкладати до рук прощальну грамоту, він сам, начебто живий, розігнув руку свою і прийняв грамоту від митрополита, що стало звісним знаменням його святості.

Місяця листопада в 24-ий день