Джоан Роулінг - Несподівана вакансія

—  Бачиш там замок великий, розвалений?

Роббі був голодний, але подорож на автобусі трохи його відволікала. Кристал міцно тримала братика за руку. Вона пообіцяла нагодувати його, коли вони приїдуть, хоч поки що не знала, де дістати їжу. Може, пощастить позичити в Жирка хоч на пачку чипсів, не кажучи вже про зворотний квиток на автобус.

—  Я тут ходила до школи, — розповідала Кристал Роббі, доки він водив пальцями по брудних вікнах, вимальовуючи дивні узори. — І ти тут до школи підеш.

Коли вона завагітніє, то їй, звичайно, теж дадуть якусь хатинку на Полях. Там такі занедбані халупи, що їх і так ніхто не хоче купувати. Але Кристал бачила в цьому позитив, бо халупки хоч і ветхі, проте Роббі з її дитинкою житимуть у мікрорайоні, до якого належить і школа Святого Томаса. У всякому разі батьки Жирка точно виділять їй достатню суму на пральну машину, коли дізнаються, що в них є онук чи онучка. Можливо, в них навіть телевізор буде.

Автобус котився схилом до Пеґфорда, і Кристал встигла помилуватися, як збоку від схилу виблискує річка. Коли вона приєдналася до веслувальної команди, то була трохи розчарована, що вони тренуватимуться не на річці Орр, а в тому старому брудному каналі в Ярвілі.

—  Ну все, приїхали, — сказала вона Роббі, коли автобус повільно в’їхав на заквітчаний Майдан.

Призначаючи зустріч, Жирко не подумав, що «Чорна гармата» розташована якраз навпроти крамнички «Моллісон і Лоу» і кав’ярні «Мідний чайник». До полудня, коли по неділях відчинялася кав’ярня, було ще більше години, але Жирко не знав, коли Ендрю приїжджає на роботу. Цього ранку він не мав жодного бажання бачити свого давнього друга, а тому до прибуття автобуса заховався за пабом.

З автобуса зійшла Кристал з якимось малим замурзаним хлоп’ям.

Ошелешений Жирко рушив до них.

—  Це мій брат, — доволі агресивно повідомила Кристал, зауваживши здивовану гримасу Жирка.

Жирко вже вкотре пересвідчувався, яким суворим і некомфортним буває справжнє життя. Його заінтригувала ідея зробити Кристал вагітною (щоб показати Каббі, на що здатен — мимохідь, без особливих зусиль — справжній чоловік), але його збив з пантелику цей хлопчик, що вчепився за руку й ногу сестри.

Жирко вже й пожалів, що погодився на цю зустріч. Кристал, хай і несвідомо, але виставляла його на посміховисько. Краще вже було знову перетнутися в її смердючій убогій халупі, аніж тут, на Майдані.

—  Маєш якісь бабулі? — відразу спитала Кристал.

—  Шо-шо? — не зрозумів Жирко. Від неспання він думав украй повільно. Зараз він уже не міг згадати, з якого дива йому забаглося не спати цілу ніч; язик аж пощипувало від кількості викурених цигарок.

—  Гроші, — уточнила Кристал. — Малий голодний, а я загубила п’ятірку. Потім віддам.

Жирко засунув руку в кишеню джинсів і намацав зім’яту банкноту. Чомусь йому не хотілося бути при грошах перед Кристал, тому він ще трохи понишпорив у кишені, аж поки знайшов там кілька дрібних монет.

Вони пішли до невеличкого кіоска неподалік від Майдану, і Жирко зачекав на вулиці, поки Кристал купувала для Роббі чипси і цукерки «Роло». Ніхто не зронив ані слова, навіть Роббі, який, здається, побоювався Жирка.

Нарешті Кристал вручила братику чипси і спитала в Жирка:

—  Куди підемо?

Звісно, подумав Жирко, вона не мала на увазі трахання. Не з пацаном же ж під боком. Коли вони домовлялись, він думав повести її в «каббінку»: там їм ніхто не заважав би, і це був би акт остаточного осквернення його дружби з Ендрю. Жирко більше нічого й нікому не був винен. Але ж не будуть вони трахатись перед трирічним спиногризом.

—  За нього не переживай, — сказала Кристал. — Ми йому цукерки дамо. Ні, потім, — сказала вона Роббі, що заскиглив і почав тягтися до «Роло». — Спочатку з’їж чипси.

Вони пішли в бік старого кам’яного мосту.

—  За нього не переживай, — повторила Кристал. — Він мене слухає. Правда? — голосно крикнула вона Роббі.

—  Хочу цюцю, — зарюмсав Роббі.

—  Зараз, зачекай.

Вона бачила, що Жирка нині доведеться довго вламувати. Ще в автобусі побоювалася, що Роббі ускладнить ситуацію, але вона ж мусила взяти його з собою.

—  Де був, шо бачив? — спитала вона.

—  Гуляв на дні народження, — відповів Жирко.

—  Так? А хто ше там був?

Жирко солодко позіхнув, і їй довелося довго чекати на відповідь.

—  Арф Прайс. Суквіндер Джаванда. Ґая Баден.

—  А шо, вона живе в Пеґфорді? — одразу спитала Кристал.

—  Ага, на вулиці Надії, — відповів Жирко.

Він знав, бо Ендрю якось йому про це бовкнув. Ендрю не зізнавався, що Ґая йому подобається, але Жирко бачив, що на уроках він не зводить з неї очей. До того ж Ендрю дуже ніяковів, коли вона опинялася неподалік або хтось про неї згадував.

Кристал натомість думала про маму Ґаї, єдину за всі роки соцпрацівницю, яка їй сподобалася, єдину, яка зуміла знайти підхід до її матері. Вона жила на вулиці Надії, як і баба Кет. Можливо, вона зараз удома. А що, як…

Але Кей пішла від них. Їм знову призначили Метті. Та й взагалі не прийнято турбувати їх вдома. Одного разу Шейн Таллі скрадався за своєю соцпрацівницею аж до її будинку, і йому потім через суд заборонили таке робити. Щоправда, до того він пробував розбити цеглиною вікно її машини…

А ще, подумала Кристал, коли дорога завернула вбік і річка засліпила їй очі міріадами яскравих білих цяточок на воді, Кей і досі зберігала усі папки з необхідною інформацією, вона залишалася і їхнім статистом, і суддею. Вона нормальна, але жодне її рішення не зможе вплинути на те, щоб Кристал і Роббі були разом…

—  Можемо піти туди, — запропонувала вона Жиркові, показавши на густо зарослий травою берег, трохи поодаль від моста. — А Роббі посидить тут, на лавці.

«Звідти можна буде припильнувати Роббі, — подумала вона, — а він нічого такого з лавки не побачить. Хоч він бачив і не таке, бо ж Террі приводила додому кого завгодно…»

Але Жиркові це явно не подобалось. Він не зможе їй вставити на очах у малого.

—  Та нє, — скривився він, намагаючись приховати своє збентеження.

—  Та не думай про нього, — переконувала його Кристал. — Він має цюцю. Та він