Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 57

АВА

Ніколи не думала, що виходити заміж так виснажливо. Вже з самого ранку сидимо ми з леді Агатою, обговорюючи всі необхідні заходи і все частіше мене відвідує думка, що коли я мала виходити заміж за Кертіса, нічого такого не було. Може тому, що домовлялись чоловіки? Або справа просто не дійшла до конкретних приготувань? Бо це справжнє пекло! По скромним прикидками леді Агати, до двох тижнів в нас з нею має піти лиш на планування. А далі вже підуть замовлення скатертин, музикантів, запрошення гостей... і весь цей час я не матиму ні хвилини спокою.

- А чого ти чекала, Аво? -леді Агата відкидається на спинку крісла і дивиться на мене. – Ти ж за лорда цілого графства виходиш. В тебе теж будуть відтепер свої обов’язки. Звичайно, тебе до такого не готували, та тепер доведеться. Я допоможу. От зараз сплануємо все, і я займусь підбором виконавців, тут я краще розбираюсь, а ти зосередишся на своєму гардеробі. Двома-трьома платтями не обійдешся. Тобі і в Йорнборг поїхати доведеться, і не будеш же ти там у чому-небудь ходити. Варто б покликати Айвен -вона найкраще знає, що тепер носять в столиці.

- Боюсь, доведеться обійтись без Айвен. - втручається Мірган, що якраз зайшов (сподіваюсь, щоб визволити мене). Її приїзд приверне забагато уваги.

-Ти серйозно?! Збираєшся влаштувати весілля, не запросивши на нього рідну сестру? – обурено цікавиться його мати. - Мало того, що образиш її, так ще й хочеш, щоб розійшлися плітки, що вона була проти цього шлюбу?

- Ні, звичайно. - куйовдить волосся Мірган. – Просто мені не бажаю, щоб сюди запхав свій довгий ніс Седрік. До речі. Я от тут думав... мені не хочеться, щоб Рея сприймали як бастарда, але й приховувати його я теж не збираюсь.

- З цим вже нічого не зробиш, - торкаюсь його руки. - Вже як є.

- Я подумав, - повторює Мірган. - Що, як нам взяти шлюб спершу за старими звичаями?

Старі звичаї -це обряд друїдів. Подекуди в селах його досі практикують прості люди, вважаючи більш справжнім. За простими людьми стежити нікому, то лиш знать за наказом короля Вортімера перейшла на новий обряд.

- Що це дасть? – цікавиться леді Агата.

- При офіційному обряді буде помітно, що в нас вже є шлюбні браслети, отже шлюб відбувся раніше. І нікому не обов’язково знати, коли саме. Більшість очікувано подумає, що ще до народження Рея.

- Тепер при дворі не визнають старих обрядів, -хитає головою леді Агата.-Ти тільки розгнівиш короля.

- Пф! Подумаєш, та половина вельмож зі старшого покоління одружені саме за таким! Тоді пів двора може вважатися бастардами! До того ж, як ми приїдемо, ми вже будемо одружені згідно нового обряду.

 

В ідеї Міргана є раціональне зерно. Я ніколи не планувала ставати його дружиною, от і не думала про це. Але його пропозиція - це вихід. Тому зараз ми їдемо радитися з єдиною людиною, що може в цьому допомогти – Сінною. Хоч поспішати не хочеться. Підготовка до весілля практично не дає нам бачитися, тому як тільки нас перестає бути видно з Вінтхолу, ми не змовляючись сповільнюємо хід. Мірган під’їзжає ближче, бере мене за руку і заглядає в очі. Я посміхаюсь, переплітаючи наші пальці.

- Знаєш, мені здається необхідні ті гарячі ванни, - говорить він дуже серйозно. – Не можна кульгати на власному весіллі, щоб не подумали, що ти вийшла за мене з жалості...

І промовисто на мене дивиться, від чого думки розбігаються в зовсім бентежні спогади.

- Це поважна причина, -заявляю так розсудливо, як тільки вдається.

- Чи не можемо ми їхати якоюсь лісовою стежкою? Весняне сонце якесь надто гаряче. Та й подорожніх якось забагато, - невинно розмірковує… Я з усіх сил тримаю серйозний вигляд.

- Можливо, ти маєш рацію. Пізніше можна буде звернути. Але це не коротший шлях...

- Чудово! Тобто, я хотів сказати, як прикро... що ти запізнишся на примірку всі тих чудових суконь... підпис запрошень... вибір страв і...

- Ні-ні, ти маєш рацію!- перебиваю я. – Гадаю, нам просто необхідно звернути на якусь тінисту стежку, бо я не в змозі більше витримувати цю спеку.

Що ми й робимо при першій ж нагоді. Я їду попереду, бо для двох тут занадто вузько. Але за пів милі має бути розвилка біля джерела, де можна зупинитися і перепочити. Бо в мене теж є до Міргана розмова. Не знаю, чи то відбувається стараннями леді Агати, чи це було неминуче, та знаходячись кожного дня практично поряд з Мірганом, я відчуваю що ми далеко, як ніколи. Кілька днів, що я провела в його маєтку, щоб не витрачати час на дорогу, я бачила його лише за обідом та вечерею. Варто навіть було вийти в сад, як там з’являлась леді Агата з якимись альбомами чи зразками тканин... Та мене непокоїть ще дещо важливе. Тому, коли ми всідаємось коло струмка, щоб перепочити, я хочу запитати саме про це.

- Мірган, скажи мені, що саме чекає на тебе в Йорнборзі? Чому ти був ладен не бачити сестру на своєму весіллі, лиш щоб принц Седрік про нього не дізнався?

Мірган зітхає й обіймає мене.

- Насправді, нічого такого, щоб я збирався робити. Седрік вирішив доручити мені побудову укріплень на Західному узбережжі. Це важлива місія і він правильно робить, що переймається цим вже зараз. Проблема в тому, що ті землі йдуть в посаг одній леді, батько якої дуже зацікавлений в цьому шлюбі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍