Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Та він не просто так напросився мені у супровід. Очевидно, має що сказати.

- Коли ж ти вже наважишся? – порушую мовчанку.

- Що саме? – буркає.

- Ну, сказати те, що збирався. Погрози, шантаж... Все, як годиться...

Девін фиркає.

- Який в цьому сенс? Ви й так це знаєте.

- Для чого ж ти поїхав тоді? Як не «захистити» Аву від мене?

- Та що там захищати... Варто лише на вас подивитися - обоє сяєте.

- Я думав - Ава тобі подобається.- примружуюсь.

- Так і було, - киває, - Вона незвичайна жінка, але... ця ноша не для мене. Я готовий захищати її від людей, але коли справа стосується чаклунства... не хочу мати з цим нічого спільного. Не можу цього зрозуміти, і не хочу.

Он як. То я не помилився, він-таки був суперником, проте не витримав того, що не можна пояснити. Здається, чари викликають у нього огиду і цим його відвернуло від Ави.

- Для чого ж поїхав?

Девін хмикає, і відводить очі.

- Та... вигляд у вас такий... безглуздий. Подумав - спокійніше буде, як проведу. Кертісів  набрід я майже розігнав, до речі. Хто сам вшився, кому пригрозив... декого довелося відправити до господаря... на той світ. Але ще можуть деякі швендятись. Тож краще удвох проїхатись.

Неочікувано... Справді не чекав такої турботи - адже останнім часом Девін перестав сприймати мене своїм лордом, а переключився повністю на захист Ави - і від мене в тому числі.

- Отже, ти зробив мою роботу. Я повинен тобі подякувати, - вимовляю. – Сподівався по приїзді якраз цим зайнятися. Якщо так, то краще за тебе це ніхто і не завершить. Як ти дивишся на те, що я дам тобі людей, щоб ти зайнявся цим у всьому графстві? По завершенню отримаєш в управління один з невеликих замків.

- Прийнято, - схиляє голову. - Якщо впораюсь, то нагорода мене влаштовує.