Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- І ти не міг відговоритися зарученням…

- Так. А ще, якби сказав, Суейвіл почав би дізнаватися про тебе, намагатися розстроїти шлюб, взнав би про Рея... І зробив би все, щоб представити це у найгіршому світі. А я не хочу, щоб твоя поява в столиці була затьмарена брудними плітками. Мій вибір у будь-якому разі незмінний, але я хочу влаштувати все найкращим чином і для тебе, і для Рея.

- Тому ти був там так довго? Розбирався з... цим шлюбом?

Мірган зісковзує з каменя, на якому ми сидимо і стає переді мною на коліна. Стискає мої руки.

- Мене довго водили за ніс, прикриваючись розслідуванням скарги молодшого Кертіса і підсовуючи леді Годву. Але як тільки пропозиція була озвучена, це розв’язало мені руки – і я приїхав сюди. Седрік був дуже щедрим, і відмовити без пояснення причин я не міг. Тому вирішив спочатку взяти з тобою шлюб, а тоді вже пояснювати причини.

- Моєї згоди ти не мав…

- І це було найгірше. Мене весь час мучило, що ти поставишся несерйозно до моїх слів, що Девін займає місце в твоєму серці, що поводиться він достойніше за мене - весь час на твоєму захисті і не дає ніяких підстав сумніватися у своїй надійності. В той час як я...

- В той час як тебе я кохаю...

- Я теж, - говорить Мірган практично мені в губи і цілує...

Сінни в її хатці немає. Як подумати - в цьому нічого дивного. Весна, все квітне, буяє - час заготовлювати молоді соснові пагони, суцвіття первоцвіту та ще багато чого. В інший час і я пропадала би в лісі цілими днями.

Шукати її марно, тому ми просто очікуємо. Я показую Міргану улюблені галявини неподалік, зарослі чабрецем, чорницею та бруслиною. В оточені старих ялин вони здаються сонячними латками. Мірган знімає плащ і розстеляє поверх пишних подушок торішніх трав, вкритих свіжою зеленню. Повагавшись, я непомітно оточую галявину відворотними чарами. Тепер навіть випадковий подорожній чи звір не зверне сюди. Мірганів заручений перстень зблискує на пальці і я якийсь час милуюсь майстерним переплетенням срібних пагонів, доки він не підходить ближче і не загортає мене у обійми...

- Ви непогано придумали, - сварливо каже Сінна. - В тебе є голова на плечах. Що ж, я можу послати пошукати жерця.

Вона нарешті закінчує розкладати трави і сідає поряд, витягнувши ноги і спираючись спиною на стіну.

- Є ще одна річ, - кажу, прикусуючи губу. – я їздила на могилу батька Міргана. Коли ще збиралася у Лейвуд, попрощатися... Так от привид сказав, що йому потрібно тримати зв’язок з Реєм, щоб допомогти в разі чого. А на відстані він цього не зможе. І потрібно або підгодовувати його кров’ю... Або зробити Рею амулет і покласти туди шматочок кістки... щоб тримати зв’язок.

- Чиєю це кров’ю?! – Міргану очікувано не подобається така вимога привида.

- Я обіцяла подумати. Але мені теж не подобається варіант з кров’ю - чия би вона не була.

Сінна фиркає. Встає, йде всередину хатини, в чомусь там порпається...

Нарешті виходить і сідає на місце.

- Найкращим варіантом було б вам жити поблизу. Тоді і захисник Рея близько, і робити для цього нічого не потрібно. Те, що запропонував привид, практикують дорослі чаклуни. А хлопчик ще не став на цей шлях і невідомо, чи схоче це робити в майбутньому. Робити цей вибір замість нього - недобре. Або цей зв’язок могла б взяти на себе ти. Поки він знаходиться поруч, цей захист діятиме.

- Ти сама казала, що здібності Ави запечатані, -заперечує Мірган. – Чи не становитиме це для неї небезпеки?

- Ймовірність маленька, але мені б не хотілося і це робити, - говорить Сінна. - Ви вже вирішили, де житимете?

- Після весілля нам потрібно буде відвідати Йорнборг. Можливо, затримаємося там на пару місяців. Але загалом... Я повернувся б сюди або в Лейвуд. - відповідає Мірган. - А ти як, Аво?

- Йорнборга я ще не бачила, тож відповісти мені складно. Але поки що цей план видається мені найкращим.

Я справді хочу побачити столицю, двір. Короля й принца, а також його майбутню дружину. Хемпстон доволі маленьке містечко, а у великих я ніколи не бувала. Та Йорнборг - це не просто столиця і найбільше місто, а також і найбільший порт. Звідусіль туди прибувають торгові кораблі, привозять  екзотичні товари. Там є театри, в яких йдуть вистави, там проводять турніри та ще безліч інших розваг. Життя кипить і навіть якщо мені зрештою не сподобається, побачити, як воно виглядає, мені хочеться.

Доки ми блукали лісом, чекали на Сінну, будували плани -день хилиться до вечора. Тому ми повертаємось не до Вінтхола, а до мене. Хоч про свій приїзд я і не попереджала, але в Роузхілі завжди знайдеться для нас гаряча вечеря і м’яка постіль. І тут на догляді Грейс залишається Рей. Я скучила за ним. Залишила, тому що дитині спокійніше тут, вдома, ніж у Вінтхолі, де я не маю вільної хвилини. Зараз, в мене взагалі велика спокуса полишити всі клопоти на леді Агату, а самій просто чекати призначеного часу. Мені все одно, якими будуть страви, яка музика гратиме, хто прийде на весілля і навіть платтям я не надто переймаюсь. Навряд чи воно буде страшним.

 Ну, гаразд, сукня - це те, що хвилює будь-яку жінку. Мені важливо гарно виглядати, навіть якщо все решта буде влаштоване абияк. І кривдити матір Міргана також не хочеться... От, не розірватися ж мені. Як би там не було, а сьогоднішній вечір я проведу вдома. І Мірган також може залишитися, безглуздим виглядає зараз дотримання суворих правил пристойності... Достатньо відвести йому окрему кімнату. Мені хочеться провести з ним тихий вечір вдвох, коло каміну... просто розмовляти, не переймаючись ніякими клопотами.