Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

чи іншому спеціалізованому підприємству для відсилання засобами спецзв’язку (кур’єрською, фельд’єгерською поштою тощо) згідно з Правилами приймання, оброблення та доставки кореспонденції банківських установ спецзв’язком Державного комітету зв’язку та інформатизації України, або доставляючи пакет за допомогою представника банку чи передаючи його підприємству зв’язку для відсилання рекомендованим чи цінним листом відповідно до Правил користування послугами поштового зв’язку України.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Біленчук П. Д., Біленчук Д. П., Залетов О. М., Клименко Н. І. Страхове право України: Підручник. — К., 1999. — 368 с.

2. Біленчук П. Д., Диннік О. Г., Лютий І. О., Скороход О. В. Банківське право: українське та європейське. — К., 1999. — 400 с.

3. Біленчук П. Д., Задояний М. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори: правове регулювання. — К.: 1999. — 120 с.

4. Боротьба з відмиванням коштів: правовий, організаційний та практичний аспекти / С. Г. Гуржій, О. Л. Копиленко, Я. В. Янушевич та ін. — К.: Парлам. вид-во, 2005. — 216 с.

5. Матусовский Г. А. Экономические преступления: криминалистический анализ. — Харьков: Консул, 1999.

6. Протидія економічній злочинності / П. І. Орлов, А. Ф. Волобуєв, І. М. Осика, Р. Л. Степанюк, І. М. Зарецька, Едвард Картер, Ричард Ворнер. — Х.: Нац. ун-т внутр. справ України, 2004. — 568 с.

7. Шепітько В. Ю. Злочини в сфері економіки: сучасні проблеми криміналістичної науки // Вісн. Акад. правових наук України. — Х.: Консул, 1999.

8. Янушевич Я. В., Фещенко О. Ю, Попов О. І., Сапунова Г. А. Типології легалізації злочинних коштів в Україні у 2004-2005 роках. — К.: Міжнар. орг. “Бізон”, 2006. — 64 с.

Розділ 10

Особливості розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням правил поводження з радіоактивними матеріалами: проблеми і перспективи[47]

Утвердження і розвиток суверенної Української держави неможливі без розробки та здійснення багатопланової, цілеспрямованої системи захисту її національних інтересів. Протягом тривалого часу Україна мала статус ядерної держави. Навіть після добровільної відмови від ядерної зброї на її території залишилося багато ядерних об’єктів. Також Україна як науково розвинена країна використовує у різних сферах своєї діяльності радіоактивні матеріали. При цьому дуже важливим завданням є забезпечення відповідного рівня ядерної та радіаційної безпеки. Ця проблема останнім часом постає в новому ракурсі. Якщо раніше ядерна та радіаційна безпека передбачала забезпечення безпеки нормального функціонування ядерних об’єктів та усунення наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС, то в сучасних умовах це потребує недопущення потрапляння радіоактивних матеріалів в руки сторонніх осіб, особливо в руки організованих злочинних угруповань і терористів.

Як показує сучасний стан боротьби зі злочинами, пов’язаними з порушенням правил поводження з радіоактивними матеріалами, система правоохоронних органів України виявилася абсолютно не готовою до нового виду злочинної діяльності. Це підтверджується відсутністю відповідної правової регламентації дій правоохоронних органів у разі отримання інформації про виявлення радіоактивних матеріалів, а також елементарних засобів захисту від негативного впливу дії джерел іонізуючого випромінювання.

При цьому дуже важливою є проблема проведення експертиз при розгляді цієї категорії справ. Адже відомо, що науково-дослідні експертно-криміналістичні центри виявилися цілком не підготовленими для виконання таких експертиз. Тому питання розробки практичних рекомендацій щодо дій правоохоронних органів при розкритті та розслідуванні цієї категорії злочинів залишається відкритим.

10.1. Загальна характеристика ядерної та радіаційної безпеки України

10.1.1. Ядерна і радіаційна безпека як обов’язковий компонент національної безпеки України

У розробці та функціонуванні багатопланової, цілеспрямованої системи захисту національних інтересів України вирішальна роль належить Концепції (Основам державної політики) національної безпеки України, яка була схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 р. У цій Концепції національна безпека України визначена як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз і є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Основними об’єктами національної безпеки є: громадянин — його права і свободи; суспільство — його духовні та матеріальні цінності; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність, недоторканність кордонів.

У сучасному світі національна безпека — це конкретний напрям діяльності, пов’язаний з виявленням, профілактикою та подоланням того, що деструктивно впливає на усталене існування країни, її громадян, важливих суспільних і державних інституцій. Політика національної безпеки здійснюється з метою уникнення чинників, які погіршують життя людей, знищують потенціал нормального розвитку країни; вона унеможливлює втрати того, що для народу є реальною цінністю (ресурси, культурні надбання, екосистема тощо).

Система національної безпеки України передбачає такі види безпеки: політичну, економічну, соціальну, військову, екологічну, науково-технічну, інформаційну. Вони об’єднані в загальну систему на основі Концепції національної безпеки України.

Важливе місце в національній безпеці посідає екологічна безпека, яка передбачає забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства, зміцнення генофонду українського народу, його фізичного й морального здоров’я та інтелектуального потенціалу тощо. Катастрофа на Чорнобильській АЕС і пов’язані з нею винятково тяжкі наслідки як для здоров’я людей і навколишнього природного середовища, так і для виробничої діяльності всього господарського комплексу, численні порушення правил виробництва, використання, зберігання, транспортування, утилізації, вилучення і захоронення радіоактивних речовин, що призводять до радіаційного забруднення місцевості, різноманітних об’єктів і предметів, а також використання атомної енергії в мирних і оборонних цілях, застосування джерел іонізуючого випромінювання в медицині, промисловості і сільському господарстві створюють загрозу життю та здоров’ю громадян. Усе це робить особливо актуальним питання забезпечення ядерної та радіаційної безпеки в Україні як найважливіших складових національної безпеки держави.

Згідно із Законом України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. ядерна безпека визначена як дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. У цьому ж законі дано визначення радіаційної безпеки як дотримання меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє середовище, встановлених нормативами, правилами та стандартами з безпеки.

На нашу думку, поняття “ядерна” та “радіаційна” безпека, які містяться в чинному законодавстві України, не відповідають їхньому реальному змісту, а тому не можуть бути визнані задовільними і потребують уточнення. Серед фахівців існує думка, що ядерна безпека — це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядерної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, за якого системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечується належний безпечний режим використання ядерних установок (об’єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері використання ядерної енергії. Чітке дотримання режиму використання