Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

РОЗДІЛ 16.5

Агата розтулила рота, проте так і не знайшла, що відповісти. Тільки здивовано дивилася на мене.

— Мамо, ми це ще не обговорювали, — суворо нагадав я, а тоді додав: — Вибач, ти не могла б залишити нас наодинці на деякий час?

На щастя, сперечатися вона не стала. Тільки пробурмотіла щось з приводу того, що такими темпами ніколи не дочекається онуків, і нарешті залишила нас самих.

Напругу в кімнаті можна було відчути фізично. Здебільше через мене.

Звісно, я пам’ятав те, що Агата казала щодо шлюбу й законів в цій країні, і поважав її вибір. Я б ніколи не став на неї тиснути з цього приводу, хай там що казали б інші, включно з моєю матінкою. Та після того, що вона почула…

Крига, я відчував, що розмова не буде простою.

Важко зітхнувши, я провів рукою по волоссю, а тоді заговорив.

— Пробач за це. Не звертай на неї уваги, добре?

Якийсь час Агата мовчки дивилася на мене, і я ледве втримався від того, щоб не влізти в її думки. Зрозуміти, що вона відчуває. Скористатися силою, яку я вільно використовував поряд з іншими.

Замість цього я чекав на відповідь, ледь не божеволіючи від цього.

— Я чула тоді… Твою розмову з Лео, — врешті зізналася вона, — Про твої почуття. Про те, хто я для тебе, хай і не зовсім розумію що це значить, та… — мені здалося, що їй забракло повітря.

— Це значить, що ти — моя пара. Що моя магія визначила тебе, як мою пару. Однак це нічого не змінює. Я ніколи не збирався тебе ні до чого примушувати. Я б ніколи не зробив того, що змусило б тебе ненавидіти мене.

Агата похитала головою, а тоді ледь чутно промовила:

— Я б ніколи не змогла зненавидіти тебе, Ранмаре. Я не просто спала усі ці дні, знаєш? Я… Була не зовсім тут. Я знаю, це звучить божевільно, та я бачилася з Богинею. Вона багато чого розповіла та пояснила… Але найголовніше, вона запропонувала мені вибір.

— Який вибір?

— Вона сказала, що може повернути мене до мого світу. До мого життя. Або ж відправити сюди. І… Гадаю ти розумієш, я б не обрала цей світ через якісь неймовірні перспективи, — з її грудей вирвався нервовий смішок, — Я повернулася через тебе, Ранмаре. Бо я не змогла б просто повернутися до свого старого життя й усе забути. Забути тебе.

Агата підступила до мене на крок, а тоді на ще один, поки відстані між нами зовсім не залишилося, й зазирнула мені просто в очі.

— Я знаю, що казала про шлюб і дурні закони цього королівства. І я досі вважаю, що вони дурні. Навіть жорстокі. Та… Якщо це будеш ти, я не проти.

Я тільки і зміг, що втягнути ротом повітря, не вимовивши жодного слова.

— Звісно, я не дозволю собою керувати, мов якоюсь лялькою. Я — не чиясь власність, і ніколи не буду, хай там що написано в ваших дурних законах. Якщо ми будемо разом, то як рівні. У всьому.

— Згоден, — хрипко вимовив я.

А тоді згріб її в обійми й притягнув до себе.

 

До обідньої зали ми дісталися десь через півгодини. Моїй матінці це, звісно, не дуже сподобалося, та посуд однаково був зачаклований так, аби страви залишалися свіжими та гарячими, тож ми нічого не втратили.

— Сподіваюся те, як ви сяєте, значить, що ви нарешті визначилися з планами на майбутнє? — спитала вона, уважно простеживши за нами.

Я особисто відсунув для Агати крісло, допомагаючи їй сісти, а тоді зайняв місце поруч із нею.

— Так, — відповів я, відчувши, як долоня Агати накрила мою, — Визначилися.

Агата

Знайомство з матір’ю Ранмара минуло добре. Попри усі стереотипи про свекрух, вона виявилася доволі доброю та приємною жінкою. А ще дійсно люблячою матір’ю.

Що вони з Ранмаром дуже близькі, було зрозуміло з першого погляду.

В мене, на жаль, ніколи не було таких теплих стосунків з моїми батьками, та ідеальну сім’ю я собі десь так і уявляла.

Щодо усього іншого… Хай загроза смерті, арешту та заручин з неприємним підозрілим типом вже минули, я досі мала над чим працювати.

Наприклад над власною адаптацією в академії та цьому світі. Хай ми з Ранмаром і заручилися, я не збиралася покидати навчання, й мала намір таки отримати якусь державну посаду. Не через те, що не довіряла йому, звісно. Проте для мене було важливо залишатися самодостатньою.

Та й, щоб укріпити зв’язок з Роттусом, й допомогти йому відновитися, я мала стати сильнішою. 

Він, до речі, встиг на мене набурчати. Та, попри все, не зміг приховати радість від мого повернення. Хай як стримано поводився, коли Ранмар вілвів мене до нього.

Певна річ, я не чекала, що опанувати магію буде легко. А ще здати усі екзамени, особливо практичні, обрати тему й захистити диплом…

Та я збиралася докласти до цього усіх зусиль, і знала, що поряд зі мною є ті, що мене підтримають.

Також у всій цій історії дехто залишився поза кадром. Той, хто дав Арієстель підказку, і продав медальйон. І я збиралася це виправити…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍