Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Як ти про це дізналася, що там щось неживе? - здивувався абсолютний.

Дезіре тільки плечима знизала.

Страшне, сильне, але не зовсім живе. Алхіміста кинуло в піт. Машина. Найімовірніше, це її відчула Дезіре. Наскільки вона близька? Максуд попереджав, щоб Дезіре не було поряд, коли вона з'явиться. І Поєднувач не міг з цим не погодитися. Якщо він помре, то хай помре сам. Не тягтиме із собою свою кохану дівчину. Але вона сказала, що відчуває щось і з протилежних напрямків. Як це можливо? Дві машини?

- Чому ти так дивишся? - запитала Химерниця Зими, забираючи у драйтла повідець від свого коня.

- Так, просто задумався. Ти мені багато нового розповіла, треба все тепер усвідомити. То в який бік нам скакати? - швидко перевів розмову в інше русло Поєднувач.

- Ех, пропав би ти без мене, абсолютний алхіміст. - Дезіре спритно застрибнула на коня. - І що я такого розповіла? Мізинець – як хвіст. Це раз. Крижана душа – це два. Якісь істоти з різних боків. І щось наполовину живе. Але сильне. Усього лише.

Так. Усього лише. Алхіміст похитав головою і поскакав за Дезіре, що вже встигла вирватися вперед. Він швидко наздогнав її, порівнявшись з нею. Посмішка міцно закріпилася на її обличчі. Красива посмішка. Волосся кольору інею підстрибувало в такт руху коня під її широким капюшоном. Поєднувач мимоволі посміхнувся. Впіймав себе на думці, що знову задивляється. Тряхнув головою, розбризкавши краплі води з капюшона. Звичайно, Іцуко показував та навчав його основ з непростої роботи слідопита. Але навіщо все це згадувати, якщо можна довіритись Дезіре?

За кілька хвилин гарного темпу бігу вони побачили місце збору чемпіонів. Цих величних воїнів можна розрізнити здалеку. Дезіре одразу насторожилася. І спохмурніла. Алхіміст також став серйозним, коли помітив у ній такі зміни. Здалеку було схоже на те, що Максуд збирає всіх командирів на якусь важливу нараду. Було встановлено навіс, під яким скупчилися командири чемпіонів, помітно було Ейр, Селюстір, Жазель. Навіть Азаніель був присутній. І той молодий солдат, Даміан, здається. Хоч Амайанту алхіміст і не міг бачити, але знав, що вона теж бере участь у нараді.

- Хороші з нас розвідники. - розчаровано промовив Поєднувач.

- Угу. Ейр тепер цілий рік мені це згадуватиме. - таким же тоном відповіла Дезіре.

- Ти зараз спеціально?

- Що? Ні. Я теж засмучена. - виправдовувальним тоном збрехала Химерниця.

І посміхнулася. Широко й так, щоб алхіміст щось запідозрив.

- А ось такий тон зробила спеціально, так? - посміхнувся Поєднувач.

Дезіре знизала плечима, не забувши при цьому зробити собі невинний вираз обличчя, як у маленької дівчинки, що на ходу вигадує виправдання.

Вони швидко зістрибнули з коней, коли дісталися місця зборів. Прив'язали їх та увійшли під навіс. Нарешті можна було зняти каптури. На двох людей, що прибули, ніхто не звернув уваги. Тільки Ейр зловтішно скоса посміхнулася, а Дезіре стиснула зуби, ховаючи посмішку.

- Добре. - сказав Калібрісто. - Ми візьмемо коней. По два на кожного. Вирвемося вперед. Припустім, ось тут, як ти й казав, алхіміст зможе нам допомогти. - чемпіон тицьнув у карту своїм величезним пальцем. - Спробуємо вколоти їх у саме серце тут, якщо ти не помилився. - тепер залізний драйтл показав на інше місце на карті. - Але що ми робитимемо з вереями? Наш загін не можна розділяти. Нас і так мало.

Настала тиша. Що робити з цими непереможними тварюками ніхто не знав. Навіть у Максуда не було ідей щодо цього. Окрім, звичайно, тієї, що треба вбити Химерниць, котрі їх закликали. Та ніхто не знав, де саме вони перебувають у стані війська. Але він не міг сам зробити всю роботу. А часу обмаль. Максуд це відчував буквально шкірою. І спробуй знайди добре захованих Химерниць у такій величезній армії ворога. Якщо й знайдеш їх, то спробуй до них пробитися. Маршал відчував і почуття Амайанти. Вона вважала так само. А ще вони ніяк не встигали прибути на допомогу до початку битви. А Максуд навіть не знав, чи зможе використати навіть Перший Крок. Без Кроку буде складно. Потрібно стільки всього встигнути. Правильно використовувати алхіміста, обхитрити анне, знищити повелителів верей, дізнатися, чи є серед ворожих Химерниць аннемор ... Потрібен час, щоб все обміркувати. І саме часу в них у запасі не залишалося. Так само, як і в армії Рамітеса.

Максуд глянув на небо з-під навісу. Хмари затягли все небо. Сезон дощів тільки почався. Жоден промінчик сонця не міг пробитися крізь стіну з хмар і дощу. А ще незабаром вечір. Наступної ночі і відбудеться битва. Отже, залишалося півтора дні до бою. Рішення треба ухвалювати негайно. Але як, коли немає чіткого плану? Бій без плану — то програшний бій. Тисячі сутичок добре цьому навчили Максуда. Нарешті маршал похитав головою і заговорив:

- Мені треба трохи подумати.

Воїн вийшов з під навісу, махнув рукою Жазелізе, і пішов подалі від своїх командирів. Дівчина квапливо вирушила за ним. За кілька десятків кроків порівнялася з маршалом.

- Ти вже все вирішив. - серйозним і зовсім невеселим тоном сказала Амайанта. - Про що тут думати?

- А якщо я помилюсь?

- А таке бувало раніше? - почала говорити Жазель.

Амайанта тільки пирхнула, Максуд промовчав. Значить, бувало. Жазель прикусила губу. Вони ще трохи пройшли, аж поки Максуд не озирнувся і не вирішив, що вже на достатню відстань віддалилися від командирів, щоб ті не чули розмови. Він зупинився. Жазель стала навпроти нього. Богиня глибше сховалася під каптур, щоб краплі дощу, що тепер падали під нахилом, не потрапляли на неї.

- Бачу дві проблеми. Перша пов'язана із конкретними особами. Я заслабкий. - опустив голову воїн. - Не впевнений, що зможу пробитися на Другий крок. І якщо проб'юся, не впевнений, що залишусь на ньому. Зупинити мене вже не буде кому.

- Ну, хай Жазелізе тебе поцілує, справ-то? - спробувала підняти всім настрій Амайанта.

Але в неї не вийшло. Посмішок на обличчях вона не дочекалася. Як і на власному.