Лю Цисінь - Темний ліс

«Природний добір» проминув орбіту шістнадцяти найбільших супутників Юпітера й розігнався до другої космічної швидкості, пролітаючи повз Каллісто. Маленьке сонце й далі меншало, аж поки не перетворилося на яскраву зорю, що поступово блякла ще з тиждень, мов нагадування про невтамований біль.

Позаяк переслідувачі також мусили перевести екіпажі в стан глибоководного занурення, кораблі вирушили навздогін лише за 45 хвилин після втечі «Природного добору» й знову залили поверхню Юпітера світлом шести сонць.

Крізь ілюмінатор штабу Азійського флоту, який припинив обертання довкола власної осі, командувач мовчки споглядав нічний бік величезної планети. За десять тисяч кілометрів під ним у атмосфері Юпітера спалахували розряди блискавок, породжених надпотужним випромінюванням термоядерних двигунів «Природного добору» й переслідувачів, які іонізували верхні шари планети. З такої відстані це мало вигляд численних кіл світла, що блукали атмосферою. Поверхня Юпітера нагадувала ставок, на який падав флуоресцентний дощ.

По тому, як «Природний добір» прискорився до однієї сотої швидкості світла, споживання термоядерного палива сягнуло точки неповернення — дістатися Сонячної системи без дозаправлення тепер було неможливо. Кора-бель прирік себе на довічні самотні мандри в космічному просторі.

Командувач Азійського флоту дивився у простір, де вже розчинився втікач, намагаючись розгледіти самотню тьмяну зорю, але побачив лише слабке світіння шести кораблів, відряджених навздогін. Незабаром надійшов рапорт: «Природний добір» припинив прискорення. А за якийсь час утікач вийшов на зв'язок. Розмова відбувалася із затримкою понад десять секунд, бо співрозмовників відділяло вже більш ніж 5 мільйонів кілометрів.

— «Природний добір» викликає Азійський флот. «Природний добір» викликає Азійський флот.

— «Природний добір», Азійський флот на зв'язку. Будь ласка, повідомте про ситуацію на борту.

— Я виконувач обов'язків капітана Чжан Бейхай. Розмовлятиму виключно з Командувачем флоту.

— Я вас слухаю.

— Я особисто несу повну відповідальність за самочинне залишення місця дислокації корабля.

— Ще хтось причетний?

— Ні, тільки я. Більше жоден із членів екіпажу «Природного добору» не винен в інциденті. Капітан Дунфан Яньсюй віддавала правильні накази, дізнавшись про мої наміри.

— Я хочу поговорити з нею.

— Не зараз.

— Яка ситуація на борту?

— Усе під контролем: увесь екіпаж, окрім мене, досі в стані глибоководного занурення, енергетична установка й системи життєзабезпечення працюють у штатному режимі.

— Чому ви зрадили?

— Я дезертир, але я не зрадник.

— Назвіть причину.

— У цій війні людство зазнає нищівної поразки, і я просто хочу врятувати принаймні один міжзоряний ко-рабель Землі, зберегти насіння, надію на відродження цивілізації деінде у Всесвіті.

— Отже, ви ескапіст.

— Я просто солдат, який виконує свій обов'язок.

— Ви піддавалися процедурі накладення ментальної печатки?

— Ви ж знаєте, що це неможливо. Технологію винайшли пізніше, ніж я ліг у гібернацію.

— Тоді ваша віра в неминучість поразки людства незрозуміла.

— Мені не потрібна жодна печатка, щоб мати власні переконання. До того ж, моя впевненість ґрунтується навіть не на власних судженнях і думках. Ще на початку трисоля-ріанської кризи ми з батьком почали серйозно відпрацьовувати теоретичні питання найважливіших проблем майбутньої війни. Поступово батько зібрав клуб однодумців із провідних учених, політиків і військових стратегів. Вони називали себе «Школою майбутньої історії».

— Якась таємна організація?

— Зовсім ні. Теми обговорень стосувалися найбазовіших питань і проблем, і дискусії завжди велися в публічній площині. Кілька академічних семінарів «Школи майбутньої історії» проводилися за сприяння військових і урядів країн. Саме базуючись на їхніх дослідженнях я дійшов висновку, що людство приречене.

— Але подібні домисли вже давно розвінчані як псевдонаукові.

— Командувачу, ви, як і більшість, недооцінюєте результати цих досліджень. У них передбачалися не лише Великий занепад, а й друге Відродження та Просвітництво. Ті вчені прогнозували нинішню епоху розквіту могутності, й у своїх прогнозах майже не помилилися. Єдиним не реалізованим поки що пророцтвом є цілковита поразка й вимирання людства після Битви Судного дня.

— Не слід забувати, що корабель, на якому ви перебуваєте, здатний до п'ятнадцяти відсотків швидкості світла.

— Кавалерія Чингісхана атакувала зі швидкістю бронетанкових з'єднань армій ХХ століття. Стаціонарний арбалет часів династії Сун бив на 1500 метрів, і це співстав-не з гвинтівками того ж таки ХХ століття. Але куди там стародавній кавалерії та арбалетам до сучасного війська! Розвиток базових наук є запорукою успіху, й «Школа майбутньої історії» це слушно зазначала. І ви, засліплені досягненнями низькорівневих технологій, лежите в колисці сучасної цивілізації, що вже тліє, та навіть не помічаєте цього. У вас відсутня бодай якась підготовка особового складу до майбутньої битви, що визначить долю людства.

— Ви — плоть від плоті славетної армії, що в кривавих боях великої війни на суходолі здолала значно сильнішого й лютішого ворога лише за допомогою зброї, отриманої як трофеї. Своїми вчинками ви принижуєте пам'ять про діяння вашого народу.

— Шановний Командувачу, я куди більш обізнаний із діяннями тієї армії, бо три покоління моїх предків вірно служили в її лавах. Мій дід намагався ручною гранатою підірвати танк М 26 «Першинг» на полі бою в Кореї. Граната відскочила від броні й розірвалася, майже не завдавши шкоди танкові, а в мого діда влучила черга з танкового кулемета, й обидві його ноги потрапили під гусениці. Він решту життя провів як інвалід, прикутий до ліжка. Але порівняно з двома побратимами, яких перемолов танк, йому ще пощастило… Це та історія армії, яка навчила нас добре усвідомлювати значення технологічного розриву між тобою і ворогом. Та вікопомна слава, яку ви вивчали за підручниками історії, добре нам відома, бо написана ранами, каліцтвами та кров'ю наших дідів і батьків. Ми ліпше за вас знаємо ту війну.

— І коли у вас визрів цей зрадницький план?

— Повторюю: я не зрадник, а дезертир. Думки про це з'явилися, коли я востаннє бачився з батьком. Його погляд підказав мені напрямок руху, і я два століття йшов до його реалізації.

— І ви сховалися за маскою переконаного тріумфаліста. Чудове маскування!

— Але генерал Чан Вейси майже розгадав мою гру.

— Так, йому ніяк не давав спокою ваш безпідставний оптимізм. А ще більше посилили його підозри ваші маніакальні розмови про необхідність створення кораблів із двигунами без робочого тіла, здатних до міжзоряних перельотів. Він щосили протистояв вашому призначенню в загін підкріплення майбутнього, але не міг порушити наказ командування. Саме тому в рекомендаційному листі він попереджав про можливому небезпеку з вашого боку, проте зробив це в єзуїтських висловах вашого часу, й ми попервах не звернули на