Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

я повернув вам, щоб ви вибралися звідси. Ясно? А кишеньковим я переріжу мотузку. Краще один живий, аніж обоє загиблі. Ясно?

— Ні, ми разом пан, або пропав, — тремтячим, але впертим голосом відказав Карсон. — Якщо ви ще трохи почекаєте…

— Ні, вже досить. Я не одружений, і вдома мене ніхто не жде — ні гарна жіночка, ні діти, ані яблуні. Ясно? Тож вибирайтеся звідси!

— Стривайте! На бога, стривайте! — закричав Карсон. — Не смійте робити цього! Дайте мені витягти вас! Головне — спокій. Ми з вами виберемося. Ось побачите. Я зараз такі зарубки понавиколупую, що не тільки вас, а й цілу хату можна буде витягти з повіткою.

Смок не відповів. Поволі й ретельно він почав перерізати мотузку, дивлячись на неї, як заворожений. Уже одна з трьох сирицевих жил луснула, і кінці її розійшлися…

— Що ви робите?! — несамовито скрикнув Карсон. — Якщо ви переріжете мотузку, я вам ніколи цього не подарую, чуєте? Ніколи! Кажу ж вам, тільки ми разом! Лиш почекайте ще трохи, на бога!

І Смок, усе не відводячи погляду з перетятої жилки сириці — за якихось п'ять дюймів від своїх очей — відчув непереборний страх: він не хотів помирати. Бездонне провалля жахало його, і він панічно вхопився за надію, що, може, наступна хвилина принесе якийсь порятунок. Чистий страх спонукав його до компромісу.

— Гаразд, — озвався він, — Я почекаю. Робіть, що маєте робити, але попереджую, якщо ми обидва знов посунемо вниз, я переріжу мотузку.

— Цитьте! Годі про це. Якщо ми й посунемо кудись, то тільки вгору. Я ж беручкий, мов пластир. Я б удержався, навіть якби тут було вдвічі крутіше. Зарубка для одної ноги вже готова. Тепер ви полежте мовчки, а я ще трохи подовбаю.

Хвилини спливали повільно. Смок прикипів поглядом до задирки на пальці — вона тупо боліла. «Треба було зрізати її ще вранці, вона вже тоді заважала, — подумав він. — От виберуся з розпадини й одразу ж зріжу!» Та раптом він глянув на ту задирку й на палець іншими очима. За хвилину, за кілька хвилин, і задирка ця, і палець, такий гнучкий і міцний, так розумно створений, можуть стати часткою покаліченого трупа на дні провалля… Страх знов опосів його, і він аж зненавидів себе за це. Ні, справді хоробрі люди, ті, що куштували ведмедини, — вони з іншого тіста. В нападі зневаги до самого себе він ладен був одним ударом розітнути мотузку. Але страх не дав йому піднести руку, і, пойнятий дрожем, зіпрілий, він знову припав до слизької криги. Притискаючись до неї, він наскрізь промок і пробував переконати себе, що й тремтить через це, хоч у глибині душі знав, що причина зовсім інша.

Раптом він почув розпачливий вигук, стогін, і мотузка послабла. Смок зрушив униз. Сповзав він дуже повільно. Мотузка знов напнулася, але вже пізно. Карсон не міг удержати його й сповзав разом з ним. Ось випростана Смокова нога зависла над порожнечею, і Смок відчув, що зараз полетить у провалля і висмикне Карсона слідом за собою.

Це була мить найвищого прозріння — мить, коли він обрав єдино правильний вихід і, вже не вагаючись, відкинувши й страх перед смертю, і любов до життя, черкнув ножем по мотузці, побачив, як вона луснула, а далі відчув, що сповзає швидше й уже падає…

Що було одразу по тому, Смок так і не збагнув. Він не знепритомнів, але все сталося надто швидко й несподівано. Він не розбився, а ногами вперед шубовснув у воду, і холодні бризки хлюпнули йому в обличчя. Спершу Смок подумав, що розпадина не така глибока і що він щасливо приземлився на її дно. Але тут-таки зрозумів, що помиляється. До протилежної стіни був добрий десяток футів. Він сидів у невеличкій западині, видовбаній у кризі водою, що крапала й струміла з виступу стіни десять футів вище. Там, де Смок сидів, глибина ковдобини була два фути, і вода в ній доходила по вінця. Смок визирнув за край ями і побачив вузьке провалля на сотні футів, на дні якого вирував потік.

— Що ж ви наробили! — долинув згори тужний Кар-сонів голос.

— Агов! — озвався Смок. — Я цілий та здоровий, і сиджу по шию у воді. І обидва наші клунки теж тут. Зараз я вмощуся на них. Тут стане місця ще на півдесятка чоловік. Якщо почнете сповзати, держіться ближче до стіни, і теж сюди потрапите. Але краще не сповзайте, а вибирайтеся звідси. І мерщій до тієї хатини. Хтось там є. Я бачив дим. Візьміть у них мотузку чи щось таке, повертайтеся й витягуйте мене звідси.

— Ви правду кажете? — недовірливо запитав Карсон.

— Побий мене грім, якщо брешу! Тільки не баріться, бо я тут ще нежить упіймаю!

Щоб зігрітися, Смок почав продовбувати підбором черевика канавку для стоку води з ковбані. А коли вибігла вся вода, він почув далекий голос Карсона — той повідомляв, що вже вибрався нагору.

Потім Смок заходився сушити свій одяг. Під теплим промінням надвечірнього сонця він розібрався, викрутив усе й порозстеляв. У водонепроникній коробці в нього збереглися сірники; трохи тютюну й рисових папірців він підсушив на осонні, і незабаром перша цигарка була готова.

Зо дві години Смок просидів отак — голий, на двох клунках, покурюючи цигарки, а тоді згори долинув голос, що його він так добре знав:

— Смоку! Смоку!

— Здорові, Джой Гастел! — озвався він. — Звідки. ви там?

— А ви не побилися?

— Ані подряпини!

— Батько спускає вам мотузку. Бачите її?

— Уже й упіймав, — відповів Смок. — А тепер заждіть, будь ласка, хвилину.

— Що з вами? — стурбовано спитала вона трохи згодом. — Ви таки побилися?

— От і не вгадали. Я вдягаюся.

— Вдягаєтесь?

— Атож. Я тут купався. Ну, готові? Тягніть!

Спершу він послав нагору обидва клунки, за що Джой Гастел вичитала йому, і лише опісля сам оперезався мотузкою.

Джой Гастел дивилася на нього сяючими очима, а її батько й Карсон змотували мотузку.

— Як це ви наважилися роз'єднатися? — вигукнула дівчина. — Це ж чудово, це справді героїчний вчинок!

Смок відмахнувся від її похвали.

— Я все знаю, — наполягала вона. — Карсон розповів мені. Ви пожертвували собою, щоб його врятувати.

— Отже й ні, — збрехав Смок. — Я від самого початку бачив під собою той плавальний басейн…

ЯК ВІШАЛИ КАЛТУСА ДЖОРДЖА

І

Вони дерлися вгору схилом, вкритим глибоким сипким снігом, де не було жодного сліду від санок чи мокасинів. Смок попереду втоптував крихкі снігові кришталики широкими плетеними лижвами. Торувати