Володимир Павлович Горбулін - Світова гібридна війна: український фронт

протистоянні з Україною РФ стрімко втрачає україн­ський ринок. Так, загальний товарооборот між країнами впав майже втричі — до 16 млрд дол. США. Падіння російського експорту в Україну за два роки протистояння становило 66,7 % і триває далі[27].

Під впливом зміни споживчих уподобань в Украї­ні (відмова купувати товари російського походження), низки обмежень і політики диверсифікації поставок товарів і послуг російські виробники за 2014—2015 рр. втрачали вигоди на 27,2 млрд дол. США. Наприклад, втрати через відмову Украї­ни у 2015 р. від російського газу сягнули 2,64 млрд дол. США і завдали значних збитків російському газовому монополістові.

При цьому спрямувати експортні потоки в інші краї­ни російським підприємствам не вдалося. Третій рік поспіль сукупний експорт РФ стрімко скорочується практично за всіма товарними позиціями (наприклад, за три квартали 2016 р. падіння становило 22,8 % до відповідного періоду 2015 р.)[28].

Для Украї­ни закриття російського ринку у 2014—2015 рр. спричинило втрату понад 19,9 млрд дол. США потенційної вигоди. Водночас згортання зовнішньоекономічної діяльності між країнами стрімко скоротило негативне сальдо у торгівлі з РФ у понад 10 разів (з -3,94 млрд дол. США до -307,7 млн дол. США). Це істотно вплинуло на покращення результату зовнішньої торгівлі краї­ни загалом[29].

Відтак, за результатами протистояння у зовнішньоекономічній сфері, Україна набула певної додаткової макроекономічної стійкості. Падіння товарообороту з РФ триває. Натомість відбувається переорієнтація україн­ських експортерів на європейський та інші ринки.

Таким чином, до основних наслідків політики санкцій та економічного протистояння для кожної зі сторін належать:

— значні збитки Російської Федерації. У протистоянні РФ втратила до 8,8 % ВВП краї­ни (у т. ч. прямі витрати на підтримання режиму окупації перевищили 2,8 % ВВП), або, без втрат у торгівлі з Україною, 3,4 % ВВП (до 2 % від санкцій і понад 1,4 % прямих витрат на окупацію і протистояння) щороку. Крім цього, загальні оцінки втраченої вигоди (і недоотриманих ресурсів) у 2014—2016 рр. сягають більш як 302,2 млрд дол. США.

Продовження протистояння у 2017—2020 рр. посилить тиск втрат до понад 3,7 % ВВП і збільшить обсяги втраченої вигоди на понад 66 млрд дол. США щороку.

Також тривалий санкційний режим спричиняє згортання потенціалу РФ до швидкого відновлення власної економіки і зовнішньоекономічної діяльності. Значно зростають ризики фінансової та соціально-­економічної кризи у краї­ні;

— помірні втрати для решти країн світу. Вплив протистояння на краї­ни, що підтримали Україну, нерівномірний, причому про прямі збитки практично не йдеться. А непрямих збитків зазнали переважно краї­ни — члени ЄС та краї­ни — сусіди РФ (насамперед Норвегія, Фінляндія та інші). Загалом втрати ЄС за два роки оцінюються в 64 млрд дол. США втраченої вигоди європейських виробників. Та оскільки ці підприємства активно переорієнтовуються на інші ринки, потенційні втрати для ЄС у майбутньому не перевищуватимуть 0,2 % ВВП щороку і динамічно зменшуватимуться[30]. Збитки всіх країн, що приєдналися до санкцій та економічного тиску у протистоянні з РФ (без урахування Украї­ни) становлять до 47 млрд дол. США щороку. На сьогодні політика «контрсанкцій» РФ у практичній площині зазнала невдачі і ззовні, і всередині краї­ни;

— неоднозначний ефект для економіки Украї­ни. Україна як об’єкт агресії несе основний тягар втрат серед країн, що підтримують дотримання міжнародного порядку. Так, бар’єри у торгівлі з РФ потенційно призвели до скорочення ВВП краї­ни за два роки на 10,8 % через значне згортання експорту до РФ. При цьому політика диверсифікації та імпортозаміщення низки позицій російського експорту, передусім енергоресурсів, сприяла паритетності втрат у торгівлі з РФ і формуванню позитивних результатів у зовнішній торгівлі загалом на тлі зростання видатків держави-­агресора на окупацію дотаційних і депресивних територій Украї­ни.

Між тим, до відновлення економічних зв’язків з РФ потенційна втрачена вигода для україн­ських виробників сягатиме 12,7 млрд дол. США (або до 15,2 % від ВВП у 2015 р.) щороку. Проте такі втрати не чинитимуть визначального макроекономічного впливу на динаміку відновлення економіки краї­ни. Зокрема при переорієнтації на ринки інших країн.

Отже, застосування санкцій та інших інструментів економічного тиску Украї­ни та її союзників на РФ досягає мети політики санкцій — виснажує ресурси агресора та стримує його від активного загострення протистояння на Донбасі, спонукаючи до пошуку компромісів. При цьому втрати і Украї­ни, і країн світу, що її підтримали, незрівнянно менші, ніж втрати РФ, передусім через загальне погіршення макроекономічних показників та значні видатки на окупацію. Економічний тиск міжнародної спільноти залишатиметься одним з основних і найбільш дієвих засобів впливу на Російську Федерацію.

15.3. Активізація радикальних та анти-європейських сил на підтримку Росії

Зусилля Москви з дестабілізації ситуації на Європейському континенті простягаються далеко за межі пострадянського простору. Якщо у Грузії та Украї­ні Кремль вдався до реалізації силового сценарію, то у країнах ЄС та НАТО він зробив ставку на радикальні та реакційні елементи.

За останнє десятиліття партії, що ставлять під сумнів успіхи європейської інтеграції, підкреслюють важливість збереження суверенітету та націо­нальної ідентичності, отримали значну електоральну підтримку в країнах Європи. Їхні програми, спрямовані на консервативних або розчарованих соціальною несправедливістю виборців, звинувачують в усіх існуючих проб­лемах європейський наднаціо­нальний проект. Ніби саме через ЄС на континенті зупинилося економічне зростання, зросла кількість мігрантів та посилилася загроза терористичних актів.

Незважаючи на різні політичні погляди щодо внутрішньої політики, крайні праві та ліві європейські сили дотримуються спільного бачення зовнішньої політики (євроскептицизм) та критикують тісні відносини країн ЄС із США. Російська Федерація розглядає розширення Європейського Союзу та НАТО як загрозу своїм націо­нальним інтересам та втручання у традиційні сфери впливу. Саме тому Кремль погоджується надавати таким силам фінансову та ідеологічну підтримку в обмін на просування наративів, які відповідають його інтересам.

Таким чином, євроскептицизм європейських радикальних сил збігається з принципами антизахідної риторики Москви. А для крайніх правих та лівих партій у Європі він є одним із найбільш вдалих інструментів отримання електоральних балів. Підтримка діяльності Європейського Союзу серед населення країн-­членів упродовж останніх років зменшується, що дозволяє колишнім маргінальним політичним силам отримувати достатню кількість голосів для проходження в парламенти та регіональні органи влади своїх країн.

Москва ж зацікавлена в тому, аби перебрати на себе роль лідера «антизахідного світу». Нова холодна війна розгортається навколо улюб­леної ідеї Кремля про те, що краї­ни Заходу після 1991 р. підірвали міжнародну стабільність та декілька разів порушували націо­нальний суверенітет інших країн. Російська влада переконує власних громадян і симпатиків в інших країнах, що РФ опинилася одноосібною захисницею традиційних християнських цінностей у протистоянні з ліберальним Заходом. І «захисник християнської цивілізації» В. Путін розглядається як союзник багатьма лідерами крайніх правих сил.

Їхня проросійська позиція пояснюється спільними ідеологічними засадами. Російська політична система, побудована на ідеї сильного лідера, ігноруванні прав людини, сімейних християнських цінностях та націо­нальних