Володимир Павлович Горбулін - Світова гібридна війна: український фронт

Тим часом економічне стримування міжнародною спільнотою РФ на тлі стрімкого зростання невизначеності на сировинних ринках практично одразу (у 2014 р.) призвело до помітного сповільнення російської економіки, її входження у стан рецесії, суттєвого скорочення золотовалютних резервів (на 134 млрд дол. США, або 27,7 %), девальвації руб­ля (протягом вересня 2014 р. — січня 2015 р. рубль знецінився більш як на 85 % порівняно з доларом США, лише у лютому—березні 2015 р. Центральний банк РФ витратив 24,6 млрд дол. США міжнародних резервів на підтримку націо­нальної валюти), помітного зниження індексів фондового ринку, а також прискорення вивезення капіталу (151,5 млрд дол. США у 2014 р.).

Визначити справжній масштаб впливу політики санкцій та інших форм економічного тиску дуже складно, бо процеси в російській та світовій економіці хоча й непрямо, але взаємопов’язані. На сьогодні загальні економічні втрати РФ лише від дії санкцій оцінюються у сукупне згортання її економіки на 6,0 % ВВП (від рівня 2013 р.), сукупний чистий відплив капіталу на 160—170 млрд дол. США. Тобто під дією санкцій економіка РФ[12] щороку скорочується на понад 2,0 % ВВП, а також відчуває поточний дефіцит зовнішнього капіталу та запозичень для економіки у понад 50 млрд дол. США на рік[13].

Крім того, перші результати протистояння і застосування політики санкцій до РФ та її реакція на них дозволяють зробити певні висновки. Відбулися:

— безповоротне сповільнення динаміки розвитку економіки. Якби економічного тиску не було, у період 2014—2016 рр. лише потенційна інтенсифікація зусиль у зовнішній торгівлі дозволила б РФ досягти зростання у понад 4,0 % ВВП щороку[14]. Тому з урахуванням утраченої вигоди тиск санкцій у 2016 р. провокує падіння економіки, що оцінюється в 6,0 % ВВП краї­ни. Опосередковано тиск санкцій значно сповільнює економіку.

При цьому, у випадку негайного скасування санкцій, їх середньостроковий вплив на РФ, за оцінками аналітичного агентства Moody’s, становитиме згортання реального ВВП краї­ни до 2020 р. на 1,0—1,5 %[15]. Тривале збереження санкцій може призвести до кумулятивних втрат в обсязі виробництва до 9,0 % ВВП, оскільки зменшення нагромадження капіталу і передачі технологій веде до послаб­лення і без того низького зростання продуктивності у краї­ні[16];

— прискорене використання державних резервів. Тривала негативна кон’юнктура на світовому сировинному ринку спровокувала падіння доходів виробників основних товарів російського експорту, передусім сирої нафти. Стрімко знизилися податкові й митні надходження до федерального і регіональних бюджетів РФ. Виник значний дефіцит бюджету для реалізації зобов’язань держави та істотно зріс тиск на націо­нальну валюту на ринку.

Проте внаслідок санкцій отримання дешевих зовнішніх запозичень ускладнилося.

Це викликало прискорене використання державних резервів. Так, міжнародні валютні резерви РФ за період протистояння скоротилися на 25,3 % (або 130,3 млрд дол. США, грудень 2013—2016 р.)[17], у т. ч. сукупні кошти Резервного фонду і Фонду націо­нального добробуту РФ — на 41,7 % (або 73,44 млрд дол. США)[18]. Таке використання внутрішніх резервів на тлі згортання інвестиційної діяльності у краї­ні посилює інфляційний тиск та ризики виникнення фінансової кризи. Падіння резервів триває, відтак виникають нові ризики кризи неплатежів, що може мати непередбачувані наслідки для соціально-­економічної ситуації в РФ;

— наростання прямих військових та «інтеграційних» видатків. Політика санкцій обумовлює постійне зростання видатків РФ на підтримання воєнного паритету у регіоні та значні прямі видатки на господарську інтеграцію анексованого Криму, а також підтримку спецоперації на сході Украї­ни. Так, у 2014—2016 рр. сукупні видатки РФ на ці цілі становитимуть понад 49,2 млрд дол. США або, в середньому, до 1,4 % ВВП краї­ни щороку без урахування поточних витрат на забезпечення збройних сил (у роки до агресії — не більш як 4,5 % ВВП) у федеральному бюджеті краї­ни.

Водночас, за дослідженнями Інституту економічної політики імені Т. Є. Гайдара, сукупні видатки на «оборону» з урахуванням пов’язаних статей бюджету на цей час сягають 5,4 % ВВП[19]. Також зростають видатки на військову операцію у Сирії (за рік її проведення — до 1 млрд дол. США).

У разі продовження протистояння загальний тягар прямих видатків щороку у 2017—2020 рр. перевищуватиме 1,7 % ВВП у бюджеті РФ (або сягатиме 59,8 млрд дол. США) без урахування поточних видатків на збройні сили краї­ни. Прямі військові витрати, зокрема фінансування різноманітних спецоперацій (насамперед підтримка терористичних організацій на Сході Украї­ни), становитимуть понад 80 % окупаційних асигнувань.

До прикладу, прямі оборонні видатки Україн­ської держави (до 2,7 % ВВП краї­ни) залишаються подеколи на рівні, нижчому за поточне забезпечення збройних сил у схожих країнах світу за мирного часу;

— невиправдане запровадження продовольчого ембарго. РФ у відповідь на низку санкцій країн світу ввела заборону на ввезення до краї­ни продуктів харчування, передусім із країн Європи (імпорт таких товарів знизився до 10 % від обсягів до заборони). Проте помітного пожвавлення у харчовій промисловості РФ не відбулося. Відсутність сучасних аграрних технологій, насіннєвого фонду, спеціальних добрив, харчових замінників, а також закриття ринку дешевих зовнішніх запозичень практично повністю перекреслило сподівання на значне пожвавлення внутрішнього аграрного виробництва несировинного характеру[20]. Натомість значно, подекуди вдвічі, зросли внутрішні ціни на продовольчому ринку.

Втрачена вигода низки європейських виробників на російському ринку продовольства не перевищувала 8,6 млрд дол. США (або до 0,4 % від загального експорту ЄС). Значних втрат на ринку РФ зазнали ледь не виключно найближчі сусіди із Центрально-­Східної та Північної Європи. Найбільше від продовольчих заборон постраждали Фінляндія і Норвегія[21]. Водночас не справдилися попередні побоювання у ЄС щодо відчутних збитків для аграрного виробництва країн-­членів[22]. Відносно найвище скорочення робочих місць внаслідок контрсанкцій Росії має Польща, а найвищі втрати пропорційно до розмірів власного ВВП — Балтійські краї­ни;

— безболісний режим обмежень для країн, що підтримали дію санкцій. Основну втрачену вигоду (до 82 % усіх втрат від протистояння) краї­ни, що приєдналися до санкцій проти агресора, зазнали через низку непродовольчих російських заборон і обмежень, а також унаслідок негативного впливу санкцій на загальний розвиток російської економіки. За дослідженнями французького аналітичного центру зі світової економіки Centre d'Etudes Prospectives et d'Informations Internationales[23], сукупна втрачена вигода країн, що підтримали Україну, за кожен рік протистояння перевищує 47 млрд дол. США.

Понад 77 % усіх втрат від дії обмежень зазнають краї­ни — члени ЄС. Проте вплив обмежень для ЄС[24] як основного економічного партнера РФ[25] залишається практично не помітним. Протягом двох років протистояння відбулося скорочення загального експорту з ЄС до РФ на 40,2 % (або на 64 млрд дол. США). Тобто з 2017 р., якщо європейські виробники не пере­орієнтуються на інші ринки, щорічні втрати ЄС можуть становити понад 0,2 % ВВП (або, якщо бути точними, 0,217 % ВВП країн — членів ЄС).

Між тим, від дії санкцій щомісяця потенційно зазнають втраченої вигоди Німеччина (до 830 млн дол. США), Україна (450 млн дол. США), Польща, Нідерланди, Франція і Японія (до 200 млн дол. США кожна)[26];

— марна втрата позицій на україн­ському ринку. У