Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Генрі мав на це відповідь:

— Анабель може показати силу. Плюс у неї є ще перстень, а його автентичність не складно підтвердити.

— Отже, веземо її в місто? — перепитала Марія.

Знічев’я Анабель вже почала гратися ґудзиком на куртці Нейта, міркуючи, коли вони згадають про її думку. Але раптом парубок нахилився вперед, забравши в неї цю розвагу, і сам врутився в обговорення:

— Це не обов’язково. У мене є зв’язки в пресі. Ну, точніше, моя мати працює журналісткою в одному з популярних столичних видань. Я можу їй написати, і вона приїде сюди за день-два.

— Прекрасно. — Марія кивнула, повернувшись назад до Генрі. — Анабель не доведеться нікуди везти.

— І Деміан не встигне їй запобігти, — підтримала Люсі.

— Так, — погодився Генрі, вдумливо потираючи руками чи, можливо, щоб зігріти. — Зробімо Анабель відомою на всі три королівства!

О ні, їй це вже набридло.

— Анабель тут, якщо ви забули.

Усі перевели погляди на неї й замовкнули. Вона невдоволено зітхнула та відсторонилася від Нейта, сідаючи пряміше. Як би сильно їй не хотілося, щоб про неї дізнався широкий загал, іншого вибору, здавалося, не було.

— Преса, кажете? І що мені робити? Хіба звичайна новина, що я жива й знаходжуся в Академії не підійде?

— Ні. — Генрі похитав головою, а потім вказав рукою на свою склеєну вазу на шафі. Звук її биття Анабель ще не скоро забуде. — Пробач, але це прозвучить, наче: «Дивіться, ця ваза належала самому титану Касдару, що відокремив магію рослин від землі». У це ніхто не повірить. Як мінімум, потрібно зробити фото, а ще краще дати свій коментар і трохи переказати біографію. Чим більше драми, тим швидше новина пошириться. Таке продається, таке читатимуть і переказуватимуть іншим.

Своїми словами він неначе провів лезом по її свіжо загоєних шрамах. Ця ідея здавалася такою принизливою.

— Супер, — беземоційно кинула Анабель. — Якої драми їм треба? Згадувати журналістам, як я виступала на сцені за їжу, одяг і ліжко в старому вагоні, чи як нанесла одному артистові важкі опіки на обличчі, бо семирічну мене змусили показувати фокус, до якого я була не готова? О, ні! Як щодо перелому двох ребер та ключиці внаслідок падіння з висоти? Ви знали, що в тій масці ні хріна не видно канат під ногами? Таке продається?

Сама шокована від своїх слів, Анабель опустила руки на коліна й перевела погляд на ніжку стола. Раптом вона відчула полегшення, наче щось розвіювало з неї цей гнітючий смуток назовні. Вона знала, що це Люсі, хоч подруга нічого й не казала. Тоді Нейт провів по її спині рукою, і їй стало так комфортно.

— Продається, — видихнув Генрі, — але, якщо тобі незручно, це не обов’язково зазначати. Просто загальні відомості. Знаєш, ніби подаєш інформацію в глянцевій обгортці.

— Прийом політиків, — кинула Люсі.

— Я б сказала, перукарів, — промовила Марія серйозним тоном.

«Нора» враз залилася сміхом.

Коли вони заспокоїлися, Нейт запитав:

— То як, писати матері, чи не треба?

— Пиши, — відповіла Анабель, не даючи собі часу на вагання.

— Супер, вирішили! Я пішла звідси, — кинула Марія, зіщулившись. — Тут холодно, як в єті на застіллі.