Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

62

 

Що тут гадати, Салім, як завжди, вміє перетворити навіть найурочистіший момент на повне лайно. Весілля він зіпсував своєю промовою, а далі, ймовірно, вирішив «зняти стрес» у клубі. Ще на світанку гучна компанія привезла його назад до дому. Колона дорогих авто, п’яна молодь, музика, сміх, і серед цієї розкішної метушні він вийшов, тримаючись за якусь дівчину. А де вони залишилися — це вже інша історія. У величезному будинку ми були в різних світах, але я вирішила не думати про це зараз.

 

Зараз був час для іншого — для моменту, на який я так чекала.

 

Спальня, яку обрав для нас Емір, виглядала, як кадр із фільму про східні казки. Під високими арковими стелями звисали важкі шовкові драпіровки, які ніби зливалися з теплою охрою стін. У центрі кімнати стояло велике ліжко з балдахіном, обрамленим вишуканим золотистим мереживом. Подушки з оксамиту були розкидані в хаотичному порядку, створюючи дивовижне поєднання комфорту і розкоші. Десятки ароматичних свічок кидали м’які тіні на підлогу з тикового дерева, і легкий запах жасмину наповнював повітря.

 

Я стояла посеред кімнати, досі у весільній сукні, яка трохи заважала рухатися. Та я не поспішала її знімати. Цей день був як казка, незважаючи на всі сюрпризи, і я хотіла затримати це відчуття ще трохи. Коли Емір увійшов, його погляд обпік мене. Він зупинився на секунду, ніби заново оцінюючи мене у світлі цього моменту.

 

— Ти виглядаєш, як справжня королева, Настю, — тихо сказав він, підходячи ближче. Його голос був низьким, оксамитовим, але в ньому вчувалася ніжність, якої я не очікувала після такого дня.

 

— Моя корона сьогодні дещо важка, — відповіла я з усмішкою, намагаючись розвіяти хвилювання, яке охопило мене.

 

Емір підійшов ближче, акуратно доторкнувшись до моїх рук. Він повільно провів пальцями вздовж моїх зап’ясть, ніби вивчаючи мене наново. Потім зняв з моїх плечей довгий весільний шалик, що огортав мене весь вечір, і обережно поклав його на стілець.

 

— Я довго чекав на цей момент, — зізнався він, нахилившись до мого вуха. Його подих теплом торкнувся моєї шкіри, і я мимоволі затримала дихання.

 

— Ти впевнений? — тихо запитала я, сама не знаючи, чому мені потрібна була ця відповідь. Можливо, тому що день видався надто напруженим, і я боялася, що наш момент затьмариться тінню сумнівів.

 

— У чому? — Він глянув мені в очі, нахилившись так близько, що я могла бачити кожну деталь його обличчя.

 

— У всьому, що відбувається. У нас. У... — я замовкла, не знаючи, як закінчити речення.

 

— Настю, — перебив він мене, притримуючи за підборіддя, щоб я дивилася прямо на нього. — Єдине, в чому я впевнений у цьому житті, — це ти.

 

Його слова були як обіцянка, як клятва, яку він не збирався порушувати. Я закрила очі, коли він торкнувся моїх губ своїми. Його поцілунок був повільним, ніжним, але таким, що викликав шквал почуттів. Його руки ковзнули по моїх плечах, знімаючи тонкі лямки сукні, що впала з м’яким шелестом, залишивши мене у білій мереживній білизні.

 

Я відчувала, як його дотики змінювалися — від ніжних до наполегливих, але завжди залишалися делікатними. У кімнаті панувала дивна тиша, лише наші подихи і ледь чутний тріск свічок.

 

Емір підняв мене на руки і поклав на ліжко, яке здавалося м’яким, як хмара. Його очі були наповнені ніжністю, пристрастю і... любов’ю. Він нахилився до мене, і я відчула, як весь світ зник. Були тільки ми двоє.

 

— Сьогодні ти моя, — прошепотів він, і я знала, що цього разу це була обіцянка, якої він дотримається.

 

Ранок у нашій спальні був теплим і затишним. Емір, як завжди, прокинувся раніше, ніж я, але не пішов на свої звичні справи, а лежав поруч, обіймаючи мене міцно і ніжно. Його подих відчувався на моєму плечі, а рука гладенько ковзала по моєму волоссю. Ми насолоджувалися цією миттю спокою, аж доки в двері не постукали.

 

– Пані, вибачте за ранковий неспокій, але Ельдар дуже просився до вас, – лагідний голос няні лунав за дверима.

 

– Звісно, заходьте, – відповіла я, посміхаючись.

 

Няня увійшла до кімнати, обережно несучи нашого синочка. Маленький Ельдар розтягнув свої пухкі рученята, побачивши нас, і почав захоплено лепетати щось своєю дитячою мовою.

 

– Йди сюди, маленький королю мій, – ніжно промовив Емір і підняв сина на руки.

 

Ельдар засміявся, обіймаючи батька за шию, і тут же почав тягнутися до мене.

 

– О ні, – засміялася я. – Ви не ділитесь? Це нечесно!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍