Скотт Ферріс - Інґа

1970-х роках маятник хитнувся до іншої крайності, описаної істориком Ґеррі Уїллсом, як «купа безладу в усіх справах Кеннеді»{1012}. Водночас, коли багато викриттів із життя і президентства Кеннеді виявляються правдою, а деяка його критика обґрунтованою, цей ревізіонізм зробив Інґу невинною жертвою, саме такою, якою вона була в часи переслідувань (думаю, не занадто сильний вислів) ФБР.

Інґа не була святою. Коли вона почала зустрічатися з Джеком, то була заміжньою жінкою. Джек був розпусником, але не з нею. Між ними існувало справжнє кохання.

Як і я в цій книжці, колись Клей Блер-молодший спробував викласти свої причини вважати історію Джека та Інґи «визначальною для національних інтересів та історично важливою». Якби стосунки Кеннеді з Інґою стали відомими, писав Блер, то він, ймовірно, не посів би крісло президента. Фактично, Джека ледь не витурили з лав BMC, його роман призвів до переведення на південь Тихого океану, а існування ФБРівської справи на інтрижку змусило Джека піддатися «шантажу» Джона Едґара Гувера та інших, хто знав про її зміст{1013}.

Але є ще одна причина того, чому історія про кохання Джека та Інґи цікава та важлива. Завдяки його стосункам з Інґою ми дуже ясно бачимо ті риси, які зробили Джека Кеннеді улюбленцем стількох людей — «шарм, що змушує птахів злітати зі своїх гнізд», острах перед людським безумом і щире бажання зробити світ кращим. Ревізіонізм істориків може змусити нас забути ці риси, коли дошукуючись того, «яким насправді» був Джек чи інша публічна особа, вони оцінюють її лише через призму негативної інформації. Самі лише вади не визначають всього життя, так само, як і міфи, створені осиротілою вдовою.

З Інґою Джек був ніжним, вразливим і сентиментальним. Він надзвичайно цінував їхні стосунки. Десятиліття з часу вбивства Кеннеді, коли дослідники прочісували папери Джека, вони знайшли його таємний згорток листів, отриманих від кількох надзвичайно важливих для нього людей. Це були листи від батьків, Кік, Джо-молодшого та Інґи{1014}. Те, що Джек зберігав її послання разом із листами від найближчих членів родини, є промовистим свідченням того місця, яке в його серці займала Інґа. І не дивно, що він зберіг і дорожив її листами, бо вони сповнені коханням і мудрістю, дбайливо зібраними тією, хто прожив одне з найнеймовірніших життів, які тільки можна уявити[79].

Ілюстрації







Подяки

Дякувати за цю книжку потрібно насамперед її головній героїні — Інзі Арвад, яка так скрупульозно зберігала свою кореспонденцію, тримала у себе великі папки газетних вирізок та фотографій і писала спогади про своє життя — деякі одразу після подій, інші — через роки. Ці матеріали вкупі з її об’ємною справою ФБР є мрією будь-якого фахового біографа.

Щира подяка двом синам Інґи — Роналду і Теренсу Мак-Коям, які просто не могли бути щедрішими, ділячись своїм часом, неупередженістю і доступом до наявних у них матеріалів. Вони давно зрозуміли, якою унікальною жінкою була їхня мати і що її історія вимагала правдивого оповідання. Жоден з них ніколи не пропонував щось викреслити з життя Інґи. Сподіваюся, вони вважатимуть цю книжку гідною Інґи.

Ця розповідь спирається на праці багатьох видатних дослідників (сподіваюся, коректно процитованих), але мусить бути особливе визнання для декого з них. По-перше, це Найджел Гамілтон, один із наших найкращих біографів, який одним із перших чимало написав про стосунки Джека та Інґи. Не лише безцінна його робота для книжки «Джон Фітцджеральд Кеннеді: безрозсудна юність», мене також вразила його особиста доброта, коли він запропонував мені свої поради та заохочення до праці. По-друге, це Ілля Луцяк, який допоміг розмежувати міфи від реальності у справі Акселя Веннер-Ґрена. З нетерпінням чекаю на його книжку «Король компанії Electrolux». По-третє, це данська журналістка Енн Маріаґер — автор іншої, донедавна єдиної біографії Інґи: Inga Arvad: Den Skandalose Skandinav («Скандальна скандинавка»). Маріаґер змогла розкопати різні данські публікації і знайти давніх знайомих Інґи, тож без її праці я б усе це упустив.

Сподіваюся, що книжка Маріаґер колись вийде й англійською, а поки