Скотт Ферріс - Інґа

Джон Едґар Гувер помер другого травня 1972 року, а дев’ятого серпня 1974 року склав із себе повноваження президента Річард Ніксон. Ці дві непов’язані події разом підважили сподівання Джека та Інґи, що їхній роман залишиться для громадськості таємницею.

Наступні після Гувера директори ФБР не вважали доцільним і не були схильними зберігати «особисті і конфіденційні» документи покійного попередника. Принаймні ті, які не знищила Хелен Ґенді. У 1973 році генеральний прокурор Елліотт Річардсон випустив директиву, за якою всі «інертні» справи ФБР мусили передати професійним історикам.

Уотерґейтський скандал Ніксона, разом із розчаруванням політикою американського уряду у В’єтнамі, змусив багатьох ставити під сумнів чесність і сумлінність лідерів нації. З’явилися вимоги до більшої прозорості уряду і простішого доступу до архівних документів. У 1974 році Конгрес значно розширив акт щодо свободи інформації, що підвищило обізнаність населення.

Коли наприкінці 1972-го — на початку 1973 року розгорався Уотерґейтський скандал, Клей Блер-молодший — головний редактор Saturday Evening Post за часів адміністрації Кеннеді, заявив, що афера Ніксона змусила його переглянути свою позицію щодо правди про інше президентство і яку роль він зіграв у проясненні «загадковості особи Кеннеді». Блер, якому допомагала його дружина Джоан, почав замислюватися: «Яким насправді був Джек під своєю маскою?»{1003}

Були й інші «викриття» часів президентства Кеннеді, як-от книжка Віктора Ласкі «Джон Фітцджеральд Кеннеді: чоловік і міф», але переважно в них йшлося про політичні гріхи голови держави. Блери, які наполягали, що взялися за свій проект неупереджено, були одними з перших, хто висвітив особисте життя Кеннеді і, особливо, його юність.

Тому їхня книжка «У пошуках Джона Фітцджеральда Кеннеді», опублікована у 1976 році, мала кілька «приголомшливих» відкриттів, як писав журналіст Джон Джудіс. Серед іншого згадувалося, що Кеннеді страждав від хвороби Аддісона, що його поведінка під час загибелі РТ-109 була радше двозначною і не такою, як це представляла епічна сага, створена піар-машиною Кеннеді, що Артур Крок став рушійною силою успіху книжки «Чому Англія спала» і що любовні походеньки Джека були значно частішими, ніж уявляли раніше{1004}. Крім того, йшлося і про стосунки з Інґою.

Блери першими написали про роман Джека з Інґою. Наприкінці 1973 року, через десять років після вбивства Кеннеді, різні джерела видавали різну інформацію про цю історію, тож Блери намагалися розшукати саму Інґу, але хіба дізналися, що вона нещодавно померла. Подружжя попросило про інтерв’ю у МакКоя, але той відмовив, що надто вбитий горем, і направив їх до старшого сина Роналда.

Роналд сказав Блерам, що якби Інґа ще жила, то, так само, як і її чоловік, відмовила б в інтерв’ю, але, все ще оплакуючи матір, яка пішла менш ніж місяць тому, подумав, що розмови про неї можуть бути «в якомусь сенсі терапевтичними»{1005}. Роналд вважав, що домовився з подружжям про оприлюднення не всього інтерв’ю, яке він дав 19 січня 1974 року, і що йому дозволять відредагувати частину їхньої книжки з цим діалогом. Блери потім гаряче заперечували, що домовилися про щось подібне.

Роналд засмутився, дізнавшись, що Блери збиралися включити в книжку історію останнього побачення Інґи з Кеннеді в листопаді 1946 року, яку він їм довірив, а також припущення Інґи, що Джек — батько Роналда. Всі ці одкровення викликали в пресі сенсацію, але головне — сколихнули сім’ю МакКоїв. Батько Роналда почувався «спустошеним» тим, що Інґа приховала свою інтимну зустріч із Джеком, що вона поділилася з Роналдом своїм хвилюванням (чи можливим сподіванням), що він може бути сином Кеннеді, і що Роналд розказав усе це Блерам. «Я взагалі дивуюся, що ми зберегли наші стосунки», — сказав Роналд, але вони таки припинили подальшу співпрацю над автобіографією Тіма, втім, за активного посередництва Террі батько і син помирилися{1006}. Цікаво, що Роналд як університетський професор спеціалізувався на історії індіанців з рівнин — темі, найдорожчій серцю Тіма МакКоя.

Рон пригрозив Блерам, що позиватиметься на них до суду, і хай цього не сталося, шкоду вже було заподіяно. Таблоїди тепер могли відтягнутися на повну, бо ж стало відомо, що Роналд може бути «дитям кохання» Джона Ф. Кеннеді, як писав репортер з Midnight{1007}. Дивним лишається рішення Блерів включити в книжку епізод про можливу вагітність Інґи від Джека, бо там же вони стверджували, що сумніваються, щоб це було правдою. «Інґа Арвад мала тенденцію романтизувати своє минуле і стосунки з великими і майже великими, — писали Блери, демонструючи, що так і не зрозуміли Інґу. — Можливо, Роналд успадкував цю рису»{1008}. І однак під час рекламної кампанії книжки один із таблоїдів цитував слова Клея Блера, який недвозначно сказав, що вважає Роналда сином Кеннеді, і додав: «Він схожий на Джека», — хоча це було не так[78] {1009}.

Книжку Блерів осудили. Редакція газети Arizona Republic, захищаючи своїх земляків, назвала історії про Джека та Інґу «брудом на могилі» і додала: «Абсурдом є після стількох років казати, що Інґа — нацистська шпигунка… це не відповідає загальновідомим фактам. Зв’язувати її уявний шпіонаж із Джоном Фітцджеральдом Кеннеді — безчесно»{1010}.

Американці все ще з захватом ставляться до Кеннеді і продовжують вважати його великим президентом, навіть якщо історики іншої думки{1011}. Але також правда й те, що сьогодні люди згадують його так само часто через його сексуальні грішки, як і завдячують йому заснуванням Корпусу миру чи початком програми висадки на Місяць.

Бачення президентства Кеннеді як казкового «Камелоту» було крайністю, але у