Стефані Маєр - Світанок

яка з усіх здавалася найменш ворожою. — Вона наполовину людина.

Чотири вурдалаки витріщилися на нього, ніби він заговорив незнайомою мовою.

— Слухайте мене, — Едвардів голос прибрав оксамитового переконливого тону. — Ренесма — єдина в своєму роді. Я її батько. Не її творець — її біологічний батько.

Таня ледь помітно хитала головою. Здається, вона навіть не усвідомлювала цього.

— Едварде, ти ж не можеш очікувати, що ми… — почав був Єлизар.

— То вигадай інше обґрунтоване пояснення, Єлизаре. Ви в повітрі можете відчувати тепло, яке струмує від її тіла. У неї в жилах тече кров, Єлизаре. Ви чуєте її запах.

— Як це? — видихнула Катя.

— Белла — її біологічна мати, — пояснив Едвард. — Вона завагітніла, виносила й народила Ренесму, поки ще була людиною. Вона заледве не померла через це. Мені довелося впорснути їй отруту просто в серце, щоб урятувати її.

— Я про таке ніколи й не чув, — мовив Єлизар. Плечі його й досі були напруженими, а голос холодним.

— Фізичні стосунки між вурдалаками й людьми — річ нечаста, — відповів Едвард, і цього разу в його голосі забринів чорний гумор. — А люди, які виживають після таких побачень, трапляються ще рідше. Невже ви не згодні, кузини?

Катя й Таня нахмурилися до нього.

— Та годі тобі, Єлизаре. Ти ж бачиш схожість?

На Едвардові слова зреагувала Кармен. Вона обійшла Єлизара, проігнорувавши його напіввисловлений протест, і зробила кілька обережних кроків, зупинившись просто переді мною. Вона трошки схилилася, уважно зазирнувши Ренесмі в обличчя.

— У тебе мамині очі, — сказала вона тихим і спокійним голосом, — але обличчям ти — викапаний тато.

А тоді, наче не могла стриматися, вона всміхнулася до Ренесми.

Ренесма у відповідь засліпила її усмішкою. Вона торкнулася моєї щоки, не відводячи погляду від Кармен. Вона питала, чи можна торкнутися обличчя Кармен, чи не буде неприємностей.

— Ти не проти, якщо Ренесма сама тобі дещо скаже? — запитала я Кармен. Я й досі була така знервована, що могла говорити тільки пошепки. — У неї дар пояснювати у свій спосіб.

Кармен і досі усміхалася до Ренесми.

— А ти вмієш розмовляти, крихітко?

— Так, — відповіла Ренесма мелодійним високим сопрано. Всі з Таниної родини, крім Кармен, здригнулися на звук її голосу. — Але я можу показати більше, ніж умію сказати.

Вона поклала маленьку долоньку в ямочках на щоку Кармен.

Кармен застигла, мов крізь неї пропустили електричний струм. Єлизар миттю опинився поруч із нею й пригорнув за плечі, ніби хотів відтягнути.

— Стривай, — задихнувшись, зупинила його Кармен; вона незмигно втупилася в очі Ренесми.

Ренесма «пояснювала» все Кармен досить довго. Едвардове обличчя було напруженим — він бачив усе разом із Кармен, і як мені хотілося передивитися те ж саме, що й він! Джейкоб нетерпляче переминався з ноги на ногу позаду мене, і я була певна, що він теж хотів би все сам побачити.

— Що їй Нессі показує? — пробурчав він собі під ніс.

— Усе, — стиха мовив Едвард.

Ще одна хвилина минула, і нарешті Ренесма забрала долоньку зі щоки Кармен. Вона переможно всміхнулася до враженої вампірки.

— Вона справді твоя дочка, так? — видихнула Кармен, переводячи свої топазові очі на Едвардове обличчя. — Який яскравий дар! Він міг передатися тільки від обдарованого батька.

— Ти віриш тому, що вона тобі показала? — запитав Едвард напружено.

— Без жодних вагань, — просто відповіла Кармен.

Єлизарове обличчя застигло від недовіри.

— Кармен!

Кармен узяла його руки в свої і стиснула.

— Хоч як неймовірно це видається, але Едвард розповів тобі чисту правду. Нехай дитина сама тобі все покаже.

Кармен підштовхнула Єлизара до мене й кивнула Ренесмі.

— Покажи йому, mi querida[15].

Ренесма всміхнулася, вочевидь, щаслива він того, що Кармен прийняла її, та легенько торкнулася Єлизарового чола.

— Ay caray![16] — виплюнувся він два слова й сіпнувся геть від неї.

— Що вона тобі зробила? — з притиском запитала Таня, обережно наближаючись. Катя теж прокралася ближче.

— Вона просто намагається показати тобі свою версію подій, — мовила Кармен заспокійливим тоном.

Ренесма нетерпляче насупилася.

— Будь ласка, дивіться, — звеліла вона Єлизарові. Вона простягнула до нього руку, але долоня завмерла за кілька дюймів від його обличчя — вона чекала.

Єлизар підозріло зиркнув на неї, а тоді обернувся до Кармен по допомогу. Та заохочувально кивнула. Єлизар глибоко вдихнув і нахилився вперед, поки чоло його не діткнулося долоньки.

Коли Ренесма почала, він здригнувся, але цього разу стримався, зосереджено заплющивши очі.

— А-а-а, — видихнув він за кілька хвилин, розплющуючи очі. — Розумію.

Ренесма усміхнулася до нього. Він повагався, а потім знехотя послав їй усмішку у відповідь.

— Єлизаре? — запитала Таня.

— Це все правда, Таню. Це не безсмертна дитина. Вона наполовину людина. Ходи сюди. Сама все побачиш.

Мовчки Таня, у свою чергу, обережно зайняла місце навпроти мене, а тоді й Катя; перша ж картинка, яку показала їм Ренесма, шокувала їх. Але коли все закінчилося, вони, як і Кармен із Єлизаром, задавалося, були цілковито скорені.

Я метнула погляд на Едвардове спокійне обличчя, вражена: невже справді все минулося так легко? Його золотаві очі були чистими, незатьмареними. Тут не було жодного обману.

— Дякую за те, що вислухали, — тихо сказав він.

— Але серйозна загроза, про яку ти нас попереджав, справді існує, — мовила Таня. — Не від цієї дитини, тепер я бачу, але точно від Волтурі. Як вони дізналися про неї? Коли вони будуть тут?

Я не здивувалася, що вона так швидко все вхопила. Зрештою, звідки може походити загроза для такої сильної родини, як моя? Тільки від Волтурі.

— Коли Белла побачила Ірину тоді, в горах, — пояснив Едвард, — Ренесма була з нею.

Катя зашипіла, а очі її перетворилися на щілини.

— То це Ірина зробила? Тобі? Карлайлові? Ірина?!

— Ні, це вже не вона, — прошепотіла Таня. — Це хтось інший…

— Аліса бачила, як вона вирушила до них, — пояснив Едвард. Цікаво, чи хтось зауважив, як він легенько здригнувся, промовивши Алісине ім’я.

— Як вона могла так учинити? — ні до кого не звертаючись, запитав Єлизар.

— Уявіть, якби ви побачили Ренесму хіба що здалеку. Якби не дочекалися наших пояснень…

Таня звузила очі.

— Що б вона там не подумала… Ми ж одна родина!

— Ми вже нічого не зможемо вдіяти з Ірининим рішенням. Запізно. Аліса сказала, у нас — щонайбільше місяць.

Таня та Єлизар схилили голови набік. Катя нахмурила брови.

— Так довго? — запитав Єлизар.

— Вони вирушають усі разом. Це, вочевидь, вимагає деякої підготовки.

Єлизар хапнув ротом повітря.

— Вся-вся гвардія?

— І не тільки гвардія, — напружено мовив Едвард. — Аро, Гай, Марк. Навіть дружини.

Їхні очі вражено розширилися.

— Неможливо, — тупо сказав