Стефані Маєр - Світанок

— Два дні тому я б теж так гадав, — мовив Едвард.

Єлизар насупився, а коли заговорив, його голос був більше схожим на гарчання.

— Але це ж безглуздя! Навіщо їм піддавати і себе, і дружин небезпеці?

— Це безглуздо тільки з цієї точки зору. Аліса сказала: тут щось більше за просте покарання за переступ, який ми, на їхню думку, вчинили. Вона вважала, ви зможете нам допомогти розгадати.

— Більше за покарання? Але що ж це може бути? — Єлизар міряв кроками кімнату — до дверей і назад, наче був сам-один; чоло його нахмурилося, очі втупилися в підлогу.

— А де всі ваші, Едварде? Карлайл, і Аліса, і решта? — запитала Таня.

Едвардового секундного вагання можна було б і не зауважити. Відповів він тільки частково:

— Вони шукають друзів, які б згодилися нам допомогти.

Таня нахилилася до Едварда, простягнувши руки.

— Едварде, хоч скільки б ви друзів не зібрали, ми вам не допоможемо перемогти. Ми тільки можемо померти разом із вами. Ви повинні це усвідомлювати. Звісно, ми вчотирьох, певно, заслуговуємо на це після Ірининої зради — та й після всього, що трапилося в минулому — і тоді теж через неї…

Едвард швидко похитав головою.

— Ми не просимо вас битися й помирати разом із нами, Таню. Ви знаєте, що Карлайл вас би ніколи про таке не попросив.

— Тоді навіщо ж, Едварде?

— Нам потрібні свідки. Нам просто треба змусити їх пригальмувати. Щоб вони дозволили нам пояснити… — він торкнувся щоки Ренесми; вона ж ухопила його за руку й притиснула до шкіри. — Важко піддавати сумнівам нашу версію, коли все побачиш на власні очі.

Таня повільно кивнула:

— Ви гадаєте, її минуле щось важитиме в їхніх очах?

— Так, оскільки воно — проекція майбутнього. Обмеження були введені тільки для того, щоб уникнути публічності, щоб не створювати дітей, яких неможливо приборкати.

— Я зовсім не небезпечна, — втрутилася Ренесма. Я дослухалася до її високого чистого голосу по-новому, уявляючи, як він звучить для інших. — Я ніколи не поранила ні дідуся, ні Сью, ні Біллі. Я люблю людей. Таких людей-вовків, як мій Джейкоб, — вона впустила Едвардову долоню, потягнулася назад і поплескала Джейкоба по руці.

Таня й Катя обмінялися швидкими поглядами.

— Якби Ірина не прийшла так рано, — міркував Едвард, — можна було б усього цього уникнути. Ренесма росте надзвичайно швидко. За місяць вона стане старшою на півроку.

— Ну, принаймні це ми зможемо точно засвідчити, — рішучо промовила Кармен. — Ми зможемо заприсягтися, що на власні очі бачили, як вона зростає. Чи Волтурі здатні проігнорувати такі свідчення?

Єлизар пробурмотів:

— І справді! — але погляду не підвів і продовжив міряти кроками кімнату, ні на кого не звертаючи уваги.

— Так, ми зможемо виступити вашими свідками, — підтвердила Таня. — Це — точно. Ми поміркуємо, що ми здатні для вас зробити.

— Таню, — запротестував Едвард, чуючи її думки — вона озвучила далеко не всі, — ми не сподіваємося, що ви битиметеся разом із нами.

— Якщо Волтурі не зупиняться, щоб вислухати наші свідчення, ми не зможемо просто стояти осторонь, — наполягла Таня. — Звісно, я можу говорити тільки за себе.

Катя пирхнула.

— Ти настільки в мені сумніваєшся, сестро?

Таня широко їй усміхнулася.

— Врешті-решт, це ж чисте самогубство!

Катя відповіла осяйною усмішкою і знизала плечима.

— Я з вами.

— Я теж зроблю все, що мені до снаги, аби захистити дитину, — підтримала їх Кармен. А тоді, наче не змогла втриматися, простягла руки до Ренесми: — Можна тебе потримати на руках, bebé linda?[17]

Ренесма охоче потяглася до Кармен, рада, що має нового друга. Кармен міцно пригорнула її, бурмочучи до неї іспанською.

Все було точно так само, як раніше вже трапилося з Чарлі та з усіма Калленами. Ренесмі неможливо було опиратися. Що ж такого було в ній, що просто притягувало оточуючих, що змушувало людей наражати свої життя на небезпеку заради неї?

На хвильку я повірила, що наш задум може справдитися. Може, Ренесмі вдасться неможливе, й вона так само прихилить до себе ворогів, як прихилила друзів.

А тоді я згадала, що Аліса полишила нас, і надія моя розтанула швидше, ніж з’явилася.

РОЗДІЛ 31. ТАЛАНТ

— А яким чином вовкулаки причетні? — запитала Таня, вивчаючи Джейкоба.

Джейкоб відповів перш, ніж Едвард устиг мовити слово.

— Якщо вурдалаки не зупиняться самі, щоб вислухати версію Нессі… себто Ренесми, — виправився він, усвідомлюючи, що Таня не зрозуміє цього дурнуватого прізвиська, — ми їх зупинимо.

— Вельми хоробро, хлопче, але це не до снаги й бійцям, досвідченішим за тебе.

— Ви не знаєте, на що ми здатні.

Таня знизала плечима.

— Звісно, це ваші життя, і ви можете марнувати їх, як вам заманеться.

Джейкоб метнув погляд на Ренесму (яка й досі була в Кармен на руках, а Катя схилилася над ними) — у ньому прозоро читалося почуття.

— Вона особлива, ця крихітка, — вголос міркувала Таня. — Їй важко опиратися.

— Яка талановита родина, — пробурмотів Єлизар, міряючи кроками кімнату. Темп прискорювався — він долав відстань від Кармен до дверей і назад щосекунди. — Батько читає думки, мати має щит, а це неймовірне дитя своїми чарами причарувало нас усіх. Цікаво, чи існує для її дару особлива назва — чи, може, для вампіра-напівкровки це нормальна річ… Якщо таке взагалі можна вважати нормальним! Вурдалак-напівкровка!

— Перепрошую, — вражено мовив Едвард. Він простягнув руку й утримав Єлизара за плече, коли той от-от збирався повернутися до дверей. — Що ти тільки-но сказав про мою дружину?

Єлизар зацікавлено поглянув на Едварда, на мить облишивши маніакально бігати кімнатою.

— Щит, я гадаю. Вона мене блокує, тож я не маю певності.

Я витріщилася на Єлизара, збентежено нахмуривши брови.

Щит? І що він мав на увазі, кажучи, що я його блокую? Я була просто поруч із ним, жодним чином не намагаючись протистояти йому.

— Щит? — перепитав Едвард зачудовано.

— Та годі тобі, Едварде! Якщо я не здатен проникнути в її голову, то певен, і ти ні. Ти зараз чуєш її думки? — запитав Єлизар.

— Ні, — промурмотів Едвард. — Але я й ніколи не міг. Навіть коли вона була людиною.

— Ніколи? — Єлизар кліпнув. — Цікаво. Це свідчить про дуже відчутний латентний талант, якщо він так чітко виявлявся навіть до перетворення. Я не можу намацати щілинку, щоб проникнути під щит і відчути все до кінця. Але він, либонь, і досі в зародковому стані, адже вона — кількамісячний вампір-перволіток, — він звернув на Едварда сердитий погляд. — І, певно, навіть не підозрює про те, що чинить. Цілковито несвідома. Яка іронія! Аро посилав мене прочісувати всенький світ, шукаючи подібні аномалії,