Стефані Маєр - Світанок

враження, що він насправді не бачить кімнати перед собою.

Ми дослухалися до машин, які проїжджали на трасі, але жодна з них не сповільнювала ходу.

Ренесма притулилася мені до шиї, а долоньку притисла до щоки, проте я не бачила жодних картинок. На те, як вона почувалася зараз, у неї не було зорових образів.

— А що як я їм не сподобаюся? — прошепотіла вона, і всі наші очі метнулися до її обличчя.

— Звісно, ти їм… — почав був Джейкоб, але я одним поглядом змусила його замовкнути.

— Вони не розуміють, що ти таке, Ренесмо, адже ніколи не зустрічали когось такого, як ти, — відповіла я, бо не хотіла брехати й давати їй обіцянки, які можуть не справдитися. — Головна проб лема — змусити їх зрозуміти.

Вона зітхнула, і в голові моїй миттєво промайнули наші образи: вурдалаки, люди, вовкулаки. Але вона ніде не пасувала.

— Ти особлива, а це не погано.

Вона заперечно похитала головою. Вона подумала про наші стурбовані обличчя й мовила:

— Це я в усьому винна.

— Ні! — Джейкоб, Едвард і я вигукнули цілком синхронно, але перш ніж ми почали доводити свою точку зору, долинув звук, на який ми всі так чекали: сповільнення двигуна на трасі, а потім шурхіт шин, які з’їжджають із шосе на ґрунтівку.

Едвард метнувся за ріг, щоб очікувально застигнути перед парадними дверима. Ренесма заховалася за моє волосся. Ми з Джейкобом витріщилися одне на одного через стіл, і на обличчях у нас застигнув відчай.

Машина хутко наближалася через ліс — швидше, ніж їздили Чарлі або Сью. Ми вчули, як вона заїхала на газон і зупинилася під ґанком. Четверо дверцят відчинилися й зачинилися. Прибулі не перекинулися й словом, поки йшли до дверей. Едвард відчинив, вони ще й не постукали.

— Едварде! — радісно вигукнув жіночий голос.

— Привіт, Таню. Добридень, Катю, Кармен, Єлизаре.

Троє у відповідь пробурмотіли «добридень».

— Карлайл сказав, що йому треба з нами нагально поговорити, — мовив перший голос — Танин. Я чула, що вони й досі надворі. Я уявила Едварда, що стоїть на порозі, заступаючи їм дорогу. — Що сталося? Якісь проблеми з вовкулаками?

Джейкоб закотив очі.

— Ні, — відповів Едвард. — Наше перемир’я з вовкулаками міцніше, ніж було.

Жінка хихикнула.

— Ти не збираєшся запросити нас усередину? — запитала Таня. І провадила, не чекаючи відповіді: — Де Карлайл?

— Карлайлові довелося поїхати.

Запала нетривала мовчанка.

— Едварде, що відбувається? — з притиском запитала Таня.

— Якщо ваша ласка, дозвольте мені зібратися хвильку з думками… — відповів Едвард. — Я маю пояснити вам дещо важке і прошу вас вислухати толерантно, поки ви не зрозумієте всього.

— З Карлайлом усе гаразд? — стурбовано запитав чоловічий голос. Єлизар.

— З нами всіма негаразд, Єлизаре, — мовив Едвард, а тоді по чомусь поплескав — либонь, по Єлизаровому плечі. — Але у фізичному сенсі з Карлайлом усе добре.

— У фізичному? — гостро запитала Таня. — Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі, що вся наша родина у вельми серйозній небезпеці. Але перш ніж я все поясню, прошу вас дещо пообіцяти. Вислухайте все до кінця, а потім реагуватимете. Я благаю вас вислухати мене.

Прохання його зустріли довгою мовчанкою. І в цій напруженій тиші ми з Джейкобом без слів втупилися одне в одного. Його темно-червоні вуста побіліли.

— Ми слухаємо, — нарешті сказала Таня. — Ми вислухаємо все до кінця, перш ніж судитимемо.

Едвард ворухнувся. Ми почули кроки чотирьох людей, які перетнули поріг.

Хтось голосно втягнув носом повітря.

— Я так і знала, що тут замішані ці вовкулаки, — пробурмотіла Таня.

— Так, і вони на нашому боці. Знову.

Нагадування змусило Таню змовчати.

— Де твоя Белла? — запитав один із жіночих голосів. — Як вона?

— Вона зовсім скоро приєднається до нас. З нею все гаразд, дякую. Вона звикає до безсмертя неймовірно добре.

— Едварде, розкажи нам про небезпеку, — тихо попросила Таня. — Ми вислухаємо, і ми будемо на вашому боці, бо там наше місце.

Едвард глибоко вдихнув.

— Спершу я хочу, щоб ви все побачили на власні очі. У сусідній кімнаті — дослухайтеся. Що ви чуєте?

Було тихо, потім долинув рух.

— Будь ласка, спершу послухайте, — нагадав Едвард.

— Вовкулака, гадаю. Я чую його серцебиття, — мовила Таня.

— Що ще? — запитав Едвард.

Пауза.

— Що це за ритм? — здивувався хтось — Катя чи Кармен. — Це… якась пташка?

— Ні, але добре пам’ятайте, що ви чуєте. А тепер — який запах ви чуєте? Крім вовкулачого.

— Там людина? — прошепотів Єлизар.

— Ні, — не погодилася Таня. — Це не людина… але… нагадує людину більше, ніж решта запахів у цій кімнаті. Що це, Едварде? Не думаю, що колись уже стикалася з цим ароматом.

— Безперечно, ще не стикалася, Таню. Будь ласка, будь ласка, не забувайте, що ви ще ніколи такого не бачили. Відкиньте всі свої упередження.

— Я пообіцяла, що вислухаю тебе, Едварде.

— Тоді гаразд. Белло! Будь ласка, принеси Ренесму.

Я не чула ніг, але знала, що це відчуття — тільки в моїй голові. Я змусила себе не зволікати, не спотикатися — звелася на ноги та зробила кілька коротких кроків до рогу кімнати. Позаду я чула хвилі жару від Джейкобового тіла — він рушив за мною.

Я зробила крок і опинилася у великій кімнаті — й застигла, бо не могла змусити себе ступити вперед. Ренесма глибоко вдихнула й визирнула з-за мого волосся — її тендітні плічка були напружені: вона очікувала неприйняття.

Я гадала, що готова до їхньої реакції. До звинувачень, до вереску, до нерухомості глибокого потрясіння.

Таня відступила на чотири кроки, і її рудувато-русяві кучері затріпотіли — так могла б зреагувати людина, заскочена отруйною змією. Катя відстрибнула аж до парадних дверей і там притулилася до стіни. З її зціплених зубів вихопилося вражене сичання. Єлизар метнувся вперед, щоб затулити собою Кармен.

— О, я вас прошу! — собі під ніс простогнав Джейкоб.

Едвард пригорнув мене й Ренесму.

— Ви обіцяли вислухати, — нагадав він їм.

— Деякі речі не можна слухати! — вигукнула Таня. — Як ти міг, Едварде? Ти знаєш, що це означає?

— Нам треба забиратися звідси, — стурбовано мовила Катя й поклала долоню на дверну ручку.

— Едварде… — здавалося, Єлизарові бракує слів.

— Стривайте, — мовив Едвард, і голос його звучав твердіше. — Згадайте, що ви чуєте і який запах вловлюєте. Ренесма — не те, що ви думаєте.

— З цього правила немає винятків, Едварде, — відтяла Таня.

— Таню! — гостро мовив Едвард. — Ти ж чуєш її серцебиття! Зупинись на мить і подумай, що це значить!

— Її серцебиття? — прошепотіла Кармен, визираючи з-за Єлизарового плеча.

— Вона не цілковито дитина-вампір, — відповів Едвард, спрямовуючи свої слова Кармен,